Клієнтка їздила до ворожки «за щастям» 24 рази
Дружина урядника із магістрату заробляла ворожінням
Вихрещена жидівка Марія Міздаль була сліпою на одне око, але не обділеною подружнім щастям: її чоловік був "поважним панком собі з бокобордами і низшим урядником в магістраті Чернівців", повідомляла тоді газета "Буковина". Проживало подружжя на вулиці Кучурмаре, й їхню адресу знали далеко за межами Буковини. Річ у тому, що метикувата жінка у той час, коли чоловік вірою і правдою служив у магістраті, також не байдикувала – підробляла ворожкою, маючи непоганий заробіток з карт.
Брала за послуги Марія небагато – шістку, тому відбою від клієнтів не було. У неділю ворожка не приймала, а, пише журналіст "…їхала фіакром до уніатської
церкви в такім широкім капелюсі як решето, і щоби показати ся перед простим народом, сипала левами на тацу, а всі жебраки з-під церкви збігали ся до неї як до якої добродійки – так уже знають єї щедру руку" (Орфографію та стиль публікації не змінено).
Справи Марії процвітали, доки не звернулася до неї клієнтка Анна Гандзюк, яка приїхала дізнатися, коли ж вона нарешті розбагатіє, аж з Галичини.
"Одноока вихрестка, – писала газета, – брала від Анни тілько по 20 кр. за карти, і казала їй ставити на льотерию, даючи їй "добрі нумера". Анна виставила 7 зр., але не виграла ні разу. Тоді, казала їй сліпоока ворожка, для привернення щастя слід 18 днів їсти не солене, а коли і то не помогало, казала їй припровадити свого чоловіка, "щоби на него подивила ся".
Чоловік Анни страждав на важку форму епілепсії, але це не зашкодило дружині привезти його до чернівецької ворожки. Після приїзду нещасний захворів вже "внагле", і перелякана ворожка порадила вкрай деморалізованому подружжю "продати кавалок грунту і за ті гроші "купити собі щастя". Щастя, за словами ворожки, мало коштувати 50 зр., через те, що вона мусила за ним їхати аж у гори до одного гуцула. Клієнтка почала торгуватися, й нарешті "виторгувала щастє за 30 зр".
Розв’язка історії трапилася, коли нещасна Ганна 24-й раз приїхала до Чернівців з Галичини і почала вимагати або повернення грошей, або обіцяного щастя.
"Пані Міздальова замкнула ся в салоньї, – не шкодуючи фарб, описує журналіст пригоду, – а свому пану мужови поручила оставшу в почекальні Анну "замалювати в морду", щоби не пхала ся паньству в очи. Пан Міздаль виконав припорочунє з такою точностию, що Анна з плачем вибігла на улицю, а там заняли ся нею добрі люди".
Незабаром ворожку притягли до суду. Про міру покарання газета так і не повідомила, то ж не виключено, що уряднику магістрату вдалося залагодити справу.
"Цісарський син" ходив селами
і виманював гроші
Буковинець Василь Семаковський увійшов в історію нашого краю як один із перших "дітей лейтенанта Шмідта". Хитромудрий чоловік ходив селами і розповідав селянам, що насправді він – цісарський син, лише перебраний. Нібито він "ходить між люди, щоби пізнати їх біду, що на разі не має грошима, але не хоче жодної підмоги, тілько позички, бо як верне до свого тата, то всім віддасть в десятеро.."
Довірливі буковинці охоче зичили самому "цісарському сину" гроші.
"А наші мужики, – дивується автор статті, – тим низше йому кланяли ся, чим він більше пняв ся у гору, удавав велику особу та говорив якісь пусті, таємничі і незрозумілі слова. Всі свідки признають, що давали Семаковському гроші в добрій вірі, що они їм повернуть ся з великою нагородою".
Вихрещена жидівка Марія Міздаль була сліпою на одне око, але не обділеною подружнім щастям: її чоловік був "поважним панком собі з бокобордами і низшим урядником в магістраті Чернівців", повідомляла тоді газета "Буковина". Проживало подружжя на вулиці Кучурмаре, й їхню адресу знали далеко за межами Буковини. Річ у тому, що метикувата жінка у той час, коли чоловік вірою і правдою служив у магістраті, також не байдикувала – підробляла ворожкою, маючи непоганий заробіток з карт.
Брала за послуги Марія небагато – шістку, тому відбою від клієнтів не було. У неділю ворожка не приймала, а, пише журналіст "…їхала фіакром до уніатської
церкви в такім широкім капелюсі як решето, і щоби показати ся перед простим народом, сипала левами на тацу, а всі жебраки з-під церкви збігали ся до неї як до якої добродійки – так уже знають єї щедру руку" (Орфографію та стиль публікації не змінено).
Справи Марії процвітали, доки не звернулася до неї клієнтка Анна Гандзюк, яка приїхала дізнатися, коли ж вона нарешті розбагатіє, аж з Галичини.
"Одноока вихрестка, – писала газета, – брала від Анни тілько по 20 кр. за карти, і казала їй ставити на льотерию, даючи їй "добрі нумера". Анна виставила 7 зр., але не виграла ні разу. Тоді, казала їй сліпоока ворожка, для привернення щастя слід 18 днів їсти не солене, а коли і то не помогало, казала їй припровадити свого чоловіка, "щоби на него подивила ся".
Чоловік Анни страждав на важку форму епілепсії, але це не зашкодило дружині привезти його до чернівецької ворожки. Після приїзду нещасний захворів вже "внагле", і перелякана ворожка порадила вкрай деморалізованому подружжю "продати кавалок грунту і за ті гроші "купити собі щастя". Щастя, за словами ворожки, мало коштувати 50 зр., через те, що вона мусила за ним їхати аж у гори до одного гуцула. Клієнтка почала торгуватися, й нарешті "виторгувала щастє за 30 зр".
Розв’язка історії трапилася, коли нещасна Ганна 24-й раз приїхала до Чернівців з Галичини і почала вимагати або повернення грошей, або обіцяного щастя.
"Пані Міздальова замкнула ся в салоньї, – не шкодуючи фарб, описує журналіст пригоду, – а свому пану мужови поручила оставшу в почекальні Анну "замалювати в морду", щоби не пхала ся паньству в очи. Пан Міздаль виконав припорочунє з такою точностию, що Анна з плачем вибігла на улицю, а там заняли ся нею добрі люди".
Незабаром ворожку притягли до суду. Про міру покарання газета так і не повідомила, то ж не виключено, що уряднику магістрату вдалося залагодити справу.
"Цісарський син" ходив селами
і виманював гроші
Буковинець Василь Семаковський увійшов в історію нашого краю як один із перших "дітей лейтенанта Шмідта". Хитромудрий чоловік ходив селами і розповідав селянам, що насправді він – цісарський син, лише перебраний. Нібито він "ходить між люди, щоби пізнати їх біду, що на разі не має грошима, але не хоче жодної підмоги, тілько позички, бо як верне до свого тата, то всім віддасть в десятеро.."
Довірливі буковинці охоче зичили самому "цісарському сину" гроші.
"А наші мужики, – дивується автор статті, – тим низше йому кланяли ся, чим він більше пняв ся у гору, удавав велику особу та говорив якісь пусті, таємничі і незрозумілі слова. Всі свідки признають, що давали Семаковському гроші в добрій вірі, що они їм повернуть ся з великою нагородою".
Повернутися назад