«Справжній виріб з дерева має прослужити 200 років»

Костянтина Косована з Лопушної Вижницького району призначив майстром, коли йому було усього чотирнадцять років, ще граф Василко. Різьбяр по дереву каже, що робив для графа такі речі, котрі ніхто не міг повторити та й досі не може. А особливих таємниць у своєму мистецтві майстер не вбачає, просто вважає, що людина народжується для того, аби за щось зачепитися, і коли їй це вдається, то вона отримує від того справжню радість.
– У мене всього сім класів румунської школи, спеціальної освіти не маю, але мені вдавалося робити такі речі, які були не під силу професіоналам, – каже Костянтин Тодорович. – У дитинстві мною опікувався граф Василко. Те, що я опинився у нього, й привело мене до різьбярства. Граф якось звернувся до мого батька зі словами: "Тодоре, я заберу у тебе цю дитину. У мене є син, його одноліток, хай будуть разом. Мій трохи пустий – панський, може, твій якось на нього по-інакшому вплине?...". Так я й здружився з панським сином. Ходили скрізь разом, він був багатим, мав фотоапарат – тож ми вишукували гарні краєвиди, щоб їх сфотографувати. У цій сім’ї був наймит з Франції, старший за мене, він закінчив на той час французьку школу різьби. Цей хлопець показав мені деякі хитрощі різьбярства. Коли я взявся до роботи, виявилося, що в мене виходить навіть краще, ніж у нього. Тоді я взяв собі цю справу в голову так, що досі не можу полишити. Мрію колись взятися за основну роботу, що вбере в себе досвід, набутий за роки.
Щоби виготовити шафу, треба сім місяців
– А що то за задум, якщо не секрет?
– Хочу зробити меблеву стінку. На неї піде не менше трьох років. У цій роботі будуть поєднуватися різні стилі – овальний, геометричний тощо. Коли в одній роботі поєднується кілька робіт, вони доповнюють одна одну. Але зараз не можу взятися за цю справу, бо маю ще закінчити тумбочки та зробити диван.
– Ви працюєте на замовлення?
– Зараз ні. Колись до мене приїжджало багато бізнесменів з Польщі, Канади, Німеччини – усіх і не перерахуєш, але я давно покинув роботу на замовлення. За Радянського Союзу важко жилося, то я й робив підставки – обробляв роги оленя. Найбільше тоді моїх виробів забрали до Німеччини.
Працювати нашвидкуруч не вмію й не поважаю такого. Не можна робити карикатури. Один бізнесмен мені якось сказав: "Тут можна приклеїти, тут замастити – та й по всьому". Ні, кажу, я так не буду з вами дружити. Краще вже нічого не робити, ніж халтурити. У мене було чимало робіт, на які я витрачав багато часу, а потім їх викидав – виходило не те, що хотів. Коли ви щось робите, треба щоби воно прослужило 100 років і не псувалося.
Мені шкода віддавати свої роботи, вони ж бо забирають скільки часу. Наприклад, щоби виготовити шафу, треба працювати не менше семи місяців, на крісло йде до двох місяців. Все, що я роблю віддаю дітям, тільки для них не шкода. Коли робиш для дітей – буде багатство, а коли працюєш на гроші – то до бідності. Адже гроші розійдуться, а мої роботи служитимуть не менш ніж 200 років й передаватимуться з покоління в покоління.
– Звідкіля ви берете візерунки для робіт?
– Коли беруся до праці, уявлення не маю, що саме з того вийде – ідеї приходять у процесі роботи. Ніхто нікому не може в такій справі допомогти, вас можуть підштовхнути до ідеї, але втілити красу у форму за вас ніхто не зможе.
У моїх витворах переважає мисливська тематика, бо я сам затятий мисливець, але в жодному разі не ворог лісу. Всі мисливські сюжети з полювання лягають орнаментами на виготовлені мною предмети.
З багатьма деревами пов’язані вищі сили
– З якого дерева краще робити меблі?
– Я роблю лише з листяних дерев – вільхи, липи, явора, дуба та білого бука. Найлегше працювати з липою. Не раджу робити щось з ясеня, бо це дерево каже своєю назвою – "я син божий". Коли його рубають, біля хати може щось недобре статися.
Кожен горянин знає, що не можна рубати живе дерево. Сік дерева – то його кров, неодноразово доводилося бачити, як така зневага до живого призводила до каліцтва. Деякі лісоруби в давнину навіть хрестилися перш ніж зрубати дерево.
З деревом пов’язані й вищі сили. Можу переконливо вам сказати, що навіть зустрічався з нечистою силою. Пригадую один випадок. Якось до мами прийшов мій вуйко Олесь просити кімнату. Пояснив, що хоче навесні починати нове будівництво, а зараз продаватиме свою хату. Більше ні в чому не зізнавався. Лише потім ми довідалися, що в нього гриміло в хаті. Мама не хотіла давати кімнати йому, у нього ж тоді вже було 11 дітей. Після чергового візиту вуйка зі слізьми мама навідалася до його хати. Потім вона розповідала, як о 12 годині ночі тріскотіло та гримало на весь будинок. Що то могло бути, ніхто не знав... Наступного вечора мама з трьома свічками пішла в той дім молитися. Гримало з горища, доки мама не пройшлася зі свічками та іконою. Тільки-но вона звідтіль вийшла, як за нею знову загриміло. На ранок мати порадила вуйкові спалити все, що було на горищі. Річ у тому, що він робив дранку та продавав її, так заробляв на життя, а залишки дерева клав на горище. Якось він зрубав дерево з двома серцями – знак нечистого, та й залишив його на горищі. Якщо таке дерево тримати у хаті – ви там жити не будете. Вуйко все спалив до сходу сонця, відтоді не було дивних звуків. Ще й досі його рідні живуть у тій хаті.