Комп’ютер: звичка чи хвороба?

Необхідно відрізняти хворобливу пристрасть від звички. Якщо це звичайне, нормальне, хоча й надмірне спілкування з машиною, то дитина особливо не страждатиме у разі обмеження доступу до неї. Вона може поїхати з батьками на дачу, піти погратися з приятелями. І при цьому не стогнатиме, що "могла б зараз грати в комп’ютерні ігри". Якщо ж це порушення, обов’язково виникає залежність. Дитина вже не може уявити себе без предмета своєї пристрасті, надаючи йому перевагу над усім іншим. А якщо її відірвати від комп’ютера силоміць, від плачу та обурення дитина може перейти навіть до агресивних випадів. Ця агресія може бути спрямована на себе (мене ніхто не любить, я нещасний, мені все забороняють) або на інших (ти зла, нічого не розумієш).
У разі комп’ютерної залежності у дитини різко порушується соціальна адаптація. Вона надає перевагу спілкуванню з розумною машиною, а не з однолітками. Незважаючи на те, що всі матеріальні потреби дитини задовольняють, залишається незадоволеною найголовніша потреба - духовне спілкування, порозуміння. У дитини саме від цього залежить відчуття захищеності, потрібності. Якщо такого спілкування немає, вона починає шукати його поза родиною.
Життєвий досвід і здоровий глузд дорослих допоможуть швидко зрозуміти, що до чого, і пояснити все це дитині. Але треба запропонувати їй альтернативу – корисну й здорову гру або цікаве заняття. Тоді не виникне почуття образи й порожнечі.
Якщо відхід у віртуальну реальність пов’язаний із порушенням емоційних зв’язків у родині, непогано поговорити про це з психологом або психотерапевтом. І не просто поговорити, а виконати отримані від них рекомендації, що не завжди легко. За сучасного ритму життя важко звинувачувати батьків у тому, що вони мало уваги приділяють дітям. Але ж останніх можна і втратити. Тому важливо з раннього дитинства виділяти час, навіть за рахунок сну чи задоволень, на спілкування з дітьми. Не повчання й "читання моралі", а спільні ігри, розваги, розмови про друзів, роботу, проблеми. Потім, коли син чи донька підростуть, вони бачитимуть у батьках друзів, думка яких буде авторитетною. І морально-етичні установки дитини вже не зможуть перемогти ні вплив поганих друзів, ні вплив поганої гри.