КОМЕНТАР ТИЖНЯ ВІД ВАСИЛЯ КОЖЕЛЯНКА
Для початку смію нагадати (може, хто забув через свята), що демократія означає, грубо кажучи, народовладдя, бо по-давньогрецькому демос – це народ, а кратос – влада. Про демократію наговорено багато дурниць, найпоширеніша серед яких приписується Черчіллю, – що демократія, мовляв, погана форма правління, але кращої людство не вигадало. Абсурд. Якщо кращої не вигадано, то яке значення має гарна чи погана це форма правління?! Яка вже є. Мені особисто більше подобаються інші вислови про цю погану форму правління – двох письменників – Джона Ле Карре: "Демократія можлива лише за наявності суворо регламентованої класової системи" та В. Максимова: "Демократія – це не вибір кращих із кращих, а вибір собі подібних".
Крім того, помиляються ті, хто вважає, що демократія, особливо в сучасному західно-ліберальному її варіанті це вища стадія суспільного прогресу людства, після якої можлива лише ще досконаліша і ліберальніша, якась утопічна форма демократії. Світові політичні події свідчать, що після короткого розквіту демократії у другій половині ХХ століття, що дало привід Ф. Фукуямі написати книгу "Кінець історії", світ почав знову скочуватися до авторитаризму. Дозволю собі ще раз зацитувати колишнього шпигуна, а тепер літератора Дж. Ле Карре: "Демократія – спалах світла між епохою феодалізму і віком авторитаризму, що тепер згасає".
Але чому воно все-таки ще функціонує, а подекуди навіть успішно? А тому, що слово "демократія" легко ділиться на дві частини – на "демо", або "демос", та "кратія". І якщо в реальності ці два суспільні інститути суворо виконують кожен свою функцію і не втручаються у справи одне одного, тоді й все більш-менш нормально працює. Тобто демос (народ) виконує свою функцію, приходячи на вибори, коли йому скажуть, і голосує теж за кого йому скажуть, а кратія (влада) – править, змінюючи всередині себе одне владне угруповання іншим. Так працює західна порівняно давня демократія. Коли ж, особливо у т. зв. "нових демократіях" демос "втрачає нюх" і починає декларовані гасла про народовладдя сприймати всерйоз, демократична машина дає збій. Виникають явища, які кратією для демосу в схемі демократичного режиму не передбачені. Так стався Майдан в Україні 2004 року, коли народ-демос зробив те, чого від нього ніхто (є підозра, що він сам теж) не очікував і суттєво поламав владі-кратії України її гру. Після чого аж три роки знадобилося кратії, аби відновити домайданний статус-кво, про що свідчать державні нагороди колишнім "злочинцям-підрахуям".
Український Майдан 2004 року – це наразі найгуманніший ексцес, спричинений втручанням демосу в кратію. В інших буває гірше. В Грузії, наприклад, колишній "трояндовий революціонер" розганяв мітинги протесту проти своєї кратії водометами і гумовими палицями. В Кенії, яка донедавна вважалася найстабільнішою країною Африки, після президентських виборів, які демос сприйняв насправжки, сталося криваве побоїще з сотнями жертв і сотнями тисяч біженців. У Пакистані, найнадійнішому союзнику США в центральній Азії, опозиційних лідерів, що закликають пограти в демократію всерйоз, просто відстрілюють.
За соціологічними даними (Gallup International) найнижчий рівень прихильності до демократії саме в тих самих "нових" – не підтримують демократію: Росія – 32%, Україна – 25%, Сербія – 29%, Болгарія – 26%, Філіппіни – 28%. Це свідчить, що довіра до цієї форми правління знижується. А щодо того, що кращого нічого людство не видумало… Один даос у давньому Китаї переконував, що пекла немає, що Верховний Володар простить усіх без винятку і по закінченню земного існування відправить усіх у рай. Люди самі перетворять його в пекло – так само, як перетворили в нього землю. Тому не треба ні дивуватися, ні обурюватися, що в
кінцевому підсумку перемагає завжди – кратія, програє завжди – демос.
Крім того, помиляються ті, хто вважає, що демократія, особливо в сучасному західно-ліберальному її варіанті це вища стадія суспільного прогресу людства, після якої можлива лише ще досконаліша і ліберальніша, якась утопічна форма демократії. Світові політичні події свідчать, що після короткого розквіту демократії у другій половині ХХ століття, що дало привід Ф. Фукуямі написати книгу "Кінець історії", світ почав знову скочуватися до авторитаризму. Дозволю собі ще раз зацитувати колишнього шпигуна, а тепер літератора Дж. Ле Карре: "Демократія – спалах світла між епохою феодалізму і віком авторитаризму, що тепер згасає".
Але чому воно все-таки ще функціонує, а подекуди навіть успішно? А тому, що слово "демократія" легко ділиться на дві частини – на "демо", або "демос", та "кратія". І якщо в реальності ці два суспільні інститути суворо виконують кожен свою функцію і не втручаються у справи одне одного, тоді й все більш-менш нормально працює. Тобто демос (народ) виконує свою функцію, приходячи на вибори, коли йому скажуть, і голосує теж за кого йому скажуть, а кратія (влада) – править, змінюючи всередині себе одне владне угруповання іншим. Так працює західна порівняно давня демократія. Коли ж, особливо у т. зв. "нових демократіях" демос "втрачає нюх" і починає декларовані гасла про народовладдя сприймати всерйоз, демократична машина дає збій. Виникають явища, які кратією для демосу в схемі демократичного режиму не передбачені. Так стався Майдан в Україні 2004 року, коли народ-демос зробив те, чого від нього ніхто (є підозра, що він сам теж) не очікував і суттєво поламав владі-кратії України її гру. Після чого аж три роки знадобилося кратії, аби відновити домайданний статус-кво, про що свідчать державні нагороди колишнім "злочинцям-підрахуям".
Український Майдан 2004 року – це наразі найгуманніший ексцес, спричинений втручанням демосу в кратію. В інших буває гірше. В Грузії, наприклад, колишній "трояндовий революціонер" розганяв мітинги протесту проти своєї кратії водометами і гумовими палицями. В Кенії, яка донедавна вважалася найстабільнішою країною Африки, після президентських виборів, які демос сприйняв насправжки, сталося криваве побоїще з сотнями жертв і сотнями тисяч біженців. У Пакистані, найнадійнішому союзнику США в центральній Азії, опозиційних лідерів, що закликають пограти в демократію всерйоз, просто відстрілюють.
За соціологічними даними (Gallup International) найнижчий рівень прихильності до демократії саме в тих самих "нових" – не підтримують демократію: Росія – 32%, Україна – 25%, Сербія – 29%, Болгарія – 26%, Філіппіни – 28%. Це свідчить, що довіра до цієї форми правління знижується. А щодо того, що кращого нічого людство не видумало… Один даос у давньому Китаї переконував, що пекла немає, що Верховний Володар простить усіх без винятку і по закінченню земного існування відправить усіх у рай. Люди самі перетворять його в пекло – так само, як перетворили в нього землю. Тому не треба ні дивуватися, ні обурюватися, що в
кінцевому підсумку перемагає завжди – кратія, програє завжди – демос.
Повернутися назад