Психологиня з Чернівців пояснює, чому навіть розумні люди вірять фейкам

Пропаганда та маніпуляції стали однією із складових цієї війни. Недаремно її ще називають першою світовою війною в прямому ефірі.

Як звичайному громадянину вижити в цьому потоці інформації, фейків та обману й не втратити здорового глузду та здатності критично мислити? Маніпулятори завжди когось підганяють. Їхнє головне завдання — не дати людині часу подумати. Чому страх і втома змушують нас вірити неправдивим повідомленням? Про це — в інтерв'ю з психологинею Наталією Гайсонюк.


—Чому останнім часом українці масово стають жертвами обману? Невже ми стали настільки довірливі?

—Люди довірливі не тому, що вони наївні. Так влаштований наш мозок. Він прагне впорядковувати інформацію, знаходити пояснення, завершувати незрозумілі ситуації. Це нормальна особливість людського мислення.
Добре побудована маніпуляція не розрахована на абстрактну людину. Вона завжди спрямована на конкретну аудиторію і використовує природні механізми нашого мислення.

Ми "ковтаємо" брехню, якої насправді чекали

— Тобто все залежить від того, якою є маніпуляція?

— Маніпуляцій існує дуже багато. Всі вони різні. Та їх об'єднує одне: вони використовують природний спосіб, як людина взаємодіє з інформацією. Маніпуляція не створює в нашій свідомості щось абсолютно нове. Вона бере вже існуючі особливості мислення, наші очікування, переконання, емоції й використовує їх.
Наприклад, я можу подати будь-яку інформацію так, щоб людина після прочитання чи прослуховування зробила саме той висновок, який вигідний мені. Саме так працює пропаганда під час війни.
На це впливає багато чинників: у якому стані перебуває людина, як сформульоване повідомлення, яка атмосфера навколо, який емоційний фон. Якщо все правильно поєднати, значна частина аудиторії "проковтне" повідомлення, не аналізуючи його.
Якщо інформація красиво оформлена, логічно побудована і відповідає нашим очікуванням, мозок швидко поставить собі позначку: "Все зрозуміло". І людина починає діяти, навіть не перевіривши, чи ця інформація правдива.

— Виходить, люди часто вірять фейкам тому, що вони підтверджують їхні власні переконання?

— Частково так. Але є ще одна причина. Критичного мислення нас почали навчати лише останніми роками. Раніше цього майже ніхто не робив. Тому наразі навіть люди з кількома дипломами можуть чудово знати свою професію, але не вміти критично оцінювати інформацію, яку бачать у соцмережах чи медіа.
Коли людина має час, сили й відповідні навички, вона здатна проаналізувати повідомлення, знайти суперечності, перевірити джерела. Та якщо людина виснажена, перевантажена, не має часу або перебуває у стресі, мозок починає шукати найпростіше пояснення.
Коли людина втомлена, а під час війни всі емоційно виснажені, коли її уявлення про світ руйнуються, коли життя не відповідає очікуванням, вона прагне якнайшвидше заповнити прогалини. Тобто, знайти прості відповіді на складні питання. А охочих їй це подати дуже багато. Саме в цей момент людина й може стати жертвою маніпуляції.

— Чи означає це, що під час війни ми більш уразливі до маніпуляцій?

— Безумовно. Ніхто не народжується готовим жити у війні. Ми всі будували плани, уявляли своє майбутнє. Війна цей сценарій зруйнувала.
Ми втратили відчуття контролю. У багатьох регіонах люди постійно не висипаються через повітряні тривоги. Наш мозок виснажений, тіло виснажене, ми переживаємо втрати, страх.
Фактично в нас забрали кілька років життя, які могли б минути зовсім інакше.
У такому стані людина стає значно вразливішою до будь-якого інформаційного впливу. До цього додається ще одна новітня проблема — соцмережі.
Ми прокидаємося зі смартфоном у руках, читаємо новини протягом усього дня, переглядаємо десятки відео, постійно споживаємо інформацію. І в такому потоці дуже складно помітити маніпуляцію.

Як зрозуміти, що вами маніпулюють

— Як зрозуміти, що певний канал, допис чи відео намагається нами маніпулювати? Які є "червоні прапорці"?

— Ви використали правильний термін — "червоні прапорці". Та для того, щоб їх помічати, людина повинна мати базові навички роботи з інформацією.
Потрібно знати, як виглядає нормальна інформаційна комунікація. Для цього необхідний певний досвід. В ідеальному світі цьому мають навчати сім'я, школа, університети, професійне середовище та медіа. Людину потрібно вчити ставити запитання: "Чому це так?", "Для чого це?", "Звідки це відомо?". На жаль, у більшості з нас такого досвіду немає.
Тому важливо створювати інформаційне середовище, де людям доступною мовою пояснюватимуть, що таке маніпуляція, як вона працює. Якщо людина хоча б на секунду зупиниться і подумає: "Щось тут не так", — це вже великий крок.




— Але сьогодні люди живуть у величезному інформаційному потоці. Не всі мають час глибоко аналізувати кожну новину. Багатьом потрібні прості поради: зверніть увагу на це, перевірте ось це. Чи можливо спростити правила інформаційної безпеки?

—З одного боку, так. Можна запропонувати прості алгоритми. Наприклад, перше — звернути увагу на власний стан. Є гарне правило: не ухвалюйте важливих рішень, коли ви голодні, дуже втомлені, перебуваєте в сильному емоційному напруженні. Його ще називають "Правилом 30-ти секунд".
Якщо ви роздратовані, налякані чи виснажені, зробіть тридцятисекундну паузу. Перевірте, що з вами відбувається, а вже потім оцінюйте інформацію. Це працює.
Але є й інший бік. Якщо ми дамо лише короткий перелік правил, виникає інша небезпека. Людина може почати шукати прихований зміст буквально всюди.
Тому людина має зрозуміти: нормально зробити паузу, нормально перевірити інформацію, нормально сказати собі: "Я поки що не знаю, чи це правда".

— Ми вже знаємо, що будь-яку інформацію потрібно перевіряти. Та емоційні заголовки все одно працюють. "Терміново!", "Цю новину скоро видалять!", "Передайте всім!" — такі повідомлення миттєво розлітаються. Чому це досі працює?

— Згадайте навіть не інформаційні маніпуляції, а звичайне телефонне шахрайство.
Скільки років банки попереджають: не повідомляйте PIN-код, CVV-код чи одноразові паролі? Про це написано біля банкоматів, про це постійно нагадують.
І все одно люди віддають свої дані шахраям. Чому? Тому що шахрай застає людину зненацька. Вона не готова. Їй кажуть: "Ваш рахунок зараз заблокують", "Ваші гроші в небезпеці". У цей момент запускається емоційна реакція.
Саме тому недостатньо просто сказати: "Будьте обережні". Потрібно навчити людину діяти.

Запитуйте себе: "Чому я зараз у це повірив?!"

— Тобто навіть критично мисляча людина не має імунітету від маніпуляцій?

— Абсолютно. Різниця лише в тому, що вона має готові алгоритми поведінки.
Наприклад, якщо вона бачить клікбейтний заголовок, то не реагує миттєво. Вона розуміє, що їй потрібно перевірити інформацію в кількох джерелах. А це потребує часу.
І саме цей час маніпулятори намагаються забрати в людини.
Вони подають інформацію дуже швидко, дуже емоційно. Мозок отримує готову картинку й каже: "Все зрозуміло".
Якщо повідомлення добре структуроване, а ми втомлені й поспішаємо, ми часто просто приймаємо його без додаткової перевірки.

— Якщо подивитися на маніпулятивні матеріали, то дуже часто вони апелюють саме до страху. Це можуть бути теми мобілізації, корупції, протестів — усе, що болить. Чи саме страх є головним інструментом маніпуляції?

—Страх справді є однією з шести базових людських емоцій. Саме тому він так ефективно працює. Це емоція, яка безпосередньо пов'язана з нашим виживанням.
Радість, задоволення чи цікавість також важливі, але вони не сигналізують про небезпеку. А страх запускає механізми самозбереження.
Коли ми бачимо повідомлення, яке викликає страх, мозок миттєво вмикає режим виживання. Якщо дуже спростити, у цей момент він ніби говорить: "Раціональне мислення зачекає. Зараз головне — вижити". Тоді людина починає діяти автоматично.




— Тобто страх відключає критичне мислення?

— Він не вимикає його повністю, але суттєво послаблює. Тому маніпуляції, які апелюють до страху, часто виявляються такими ефективними.

— Чи можна якось натренувати мозок, щоб краще розпізнавати маніпуляції?

— Можна. Повернімося до прикладу зі заголовками. Якщо ви бачите слова "терміново", "негайно", "тільки зараз", "це приховують", — це має стати для вас сигналом зупинитися. Не обов'язково одразу робити висновок, що перед вами фейк. Та це привід уважніше перечитати інформацію й перевірити її в інших джерелах.
Ми можемо навчати людей простих алгоритмів поведінки.
Перший — подбати про власний стан.
Другий — не приймати важливих рішень одразу після прочитання емоційної інформації.
Третій — пам'ятати, що кожен із нас може стати жертвою маніпуляції.
Четвертий — перевіряти інформацію.
П'ятий — зробити невелику паузу перед тим, як поширювати повідомлення.
Такі алгоритми потрібно постійно повторювати.

Чому довіра авторитетам – це пастка

— Але сьогодні інформації так багато, що люди часто орієнтуються на авторитетів. Досить сказати: "Мій знайомий розповів..." або "Людина, яка працює в державних органах, сказала...", — і повідомлення здається правдивішим. Чому авторитет так сильно впливає?

— Тому що наш мозок постійно намагається економити ресурси. Щодня ми отримуємо величезний обсяг інформації й змушені ухвалювати безліч рішень. А мозок — один із найбільших споживачів енергії. Тому він шукає найпростіші способи обробки інформації.
Авторитет — один із таких способів. Якщо інформацію повідомляє людина, якій ми довіряємо, мозок сприймає це як можливість не витрачати додаткові сили на перевірку.
Пригадайте рекламу лікарських засобів. Дуже часто в ній ми бачимо актора в білому халаті. Це не випадковість. Білий халат автоматично асоціюється в нас із лікарем, а отже — з компетентністю. Наш мозок швидко це складає: здоров'я, лікар, білий халат — усе логічно. Значить, можна довіряти.
Саме так працює авторитет.
Чим частіше ми бачимо однакові повідомлення від знайомих або людей, яких поважаємо, тим легше починаємо їм вірити.

— Виходить, критичне мислення починається не лише з перевірки фактів, а й із розуміння власних переконань?

— Саме так. Людина має розуміти не лише у що вона вірить, а й чому вона в це вірить.
Якщо людина вміє аналізувати свої принципи, їй значно легше вчасно зупинитися й поставити запитання: "Чому я зараз цьому повірив?" Якщо ж таких навичок немає, людина шукатиме найпростіший шлях.

— Наприклад, довіриться тому, кого вважає авторитетом?

— Так, коли часу мало, а інформацію потрібно швидко оцінити, ми автоматично звертаємося до тих джерел, які відповідають нашим цінностям і світогляду.
Це природний механізм. Але разом із цим ми частково перекладаємо відповідальність за власні рішення на інших. Потім дуже легко сказати: "Це не я поширив неправду. Це мені сказали". Саме тому фейки часто поширюються не через професійних пропагандистів, а звичайними людьми, які щиро вважають інформацію достовірною.
Тому так важливо навчитися зупинятися перед тим, як натиснути кнопку "Поділитися".

Замість сперечатися через фейки – запитуйте

— Але чи можна повністю захиститися від маніпуляцій?

— Будьмо чесними: життя без маніпуляцій не існує. У будь-якому суспільстві є різні механізми впливу. Якщо ми захочемо повністю уникнути будь-якого впливу, доведеться повторити долю Робінзона Крузо й оселитися на безлюдному острові. Та навіть там ми не позбудемося всіх установок і моделей поведінки, які засвоїли раніше.
Тому питання не в тому, щоб повністю уникнути маніпуляцій, а в тому, щоб навчитися їх розпізнавати.
Потрібно навчитися ставити собі прості запитання: чи шкодить ця інформація мені? Моєму здоров'ю? Моєму психологічному стану? Моєму оточенню? Моєй країні?
Якщо людина виробить звичку зупинятися перед тим, як повірити інформації або поширити її, впливати на неї стане набагато складніше.

— Дуже часто в родині чи серед друзів виникають суперечки через фейки. Хтось прочитав гучний заголовок у Facebook, переслав його знайомим і щиро переконаний, що це правда. Як правильно реагувати?

— Найперше — не варто починати боротьбу. Коли людина емоційно вклалася у свою позицію, прямий напад майже ніколи не працює.
Якщо ми одразу говоримо: "Ти неправий", "Тебе обдурили", "Це фейк", — людина сприймає це не як аналіз інформації, а як напад на себе.
У відповідь вона починає ще сильніше захищати свою позицію.
Тому значно ефективніше не сперечатися, а ставити запитання.
"Звідки ця інформація?"
"Хто її опублікував?"
"Як ти думаєш, кому це може бути вигідно?"
Саме такі запитання запускають мислення.

— Тобто важливо не перемогти в суперечці, а допомогти людині засумніватися?

— Так. Критичне мислення неможливо нав'язати силою. Людину неможливо змусити думати. Та можна створити умови, за яких вона почне ставити собі правильні запитання.
І це, мабуть, найважливіше. Бо критичне мислення — це не про те, щоб нікому не довіряти.
Це про те, щоб розуміти, чому ти довіряєш, звідки походить інформація.
Якщо ми навчимося зупинятися перед тим, як повірити або натиснути кнопку "Поширити", то вже зробимо величезний крок до інформаційної безпеки — і власної, і суспільної.

Читайте новини "МБ" у Google News | Facebook | Telegram | Viber | Instagram