Йому було лише 24: на Буковині попрощалися із Героєм Павлом Якимчуком - фото

На Буковині попрощалися з військовим із Хотина Павлом Якимчуком. Йому було лише 24.

Про це повідомляють "Хотинські вісті".

{reklama}

Молодий боєць Павло Якимчук помер від важкого поранення, яке отримав під час виконання бойового завдання

25 лютого навіки перестало битися його хоробре серце. Воїну не було ще й 25 років – мало виповнитися влітку на Петра і Павла…

За його плечима було три роки служби за контрактом у Чернівецькому прикордонному загоні. Рішення служити саме там прийняв свідомо, приваблювала перспектива подальшого навчання. Як розповів батько Павла, він здобував вищу юридичну освіту, вже успішно склав іспити у вузі, мав захищати диплом. Але повномасштабна війна усе кардинально змінила.



Наприкінці лютого Павло перебував під Києвом у селі Дружківка на Житомирській трасі. На власні очі бачив довжелезні колони танків окупантів. Розумів, яка це велика загроза, яку біду принесли російські війська в Україну. І був мотивований стати на її захист. Говорив: "Як не ми, то хто?".

– Син пішов добровольцем. Потрапив в інженерні війська, був сапером-радіотелефоністом в інженерно-саперному підрозділі, що здійснював розмінування та забезпечення зв’язку на Сумщині, – говорить батько військовослужбовця Олександр Вікторович Якимчук. – Про те, чим саме займався на фронті, розказував дуже мало. Здебільшого спілкувався зі старшим братом Олександром. Бо хвилювався про матір, у якої слабке здоров’я, а з початком повномасштабної війни у неї стався гіпертонічний криз. Тож нам з дружиною майже нічого не розповідав. Лише одного разу сказав, що рашисти використовують такі маленькі пластикові міни, що їх навіть металошукач не виявляє, тож можна виявити тільки щупом..

Згодом, після новорічно-різдвяних свят, їхній підрозділ спрямували на Бахмутський напрямок.



Саме там, виконуючи бойове завдання, 11 лютого Павло отримав важке поранення. Із поля бою винесли побратими.

Про це розповідає брат бійця Олександр:

– Із кулеметним пораненням у живіт його хлопці тягнули на собі більше 3 кілометрів. Доставили до цивільного реанімобіля, ним везли в Дніпропетровську обласну лікарню ім. Мечнікова. Дорогою його серце двічі зупинялося, але медики знову запускали. Потім потрапив до реанімації. Я приїхав до нього, однак так і не поговорив востаннє, бо брат був у важкому стані. Не приходячи до тями, помер… На превеликий жаль, лікарям не вдалося його врятувати.

Не стало світлої та щирої людини, ця втрата болем озвалася у серцях багатьох. У соцмережах його знайома написала дуже зворушливі слова: "Неймовірний хлопець. Безкінечно добрий і спокійний. З перших днів став на облік і довго просився, щоб його взяли воювати, бо за плечима була недавня служба на кордоні. Довго не брали… На плечах таких тримається наш світ. Спочивай з миром, ти назавжди залишаєшся поруч з нами у вітрі, у сонячних проміннях, у коливанні трави… Бережи, Боже, наших захисників".

Війна кривава і безжальна. Щодня гинуть кращі з кращих. Не забуваймо ні на день, яка висока ціна нашого спокою, мирного неба над нами. Адже тисячі захисників і захисниць у надзвичайно важких боях виборюють право на життя для всієї української нації. Їхня щоденна бойова робота – справжній та неоціненний подвиг, який часто коштує життя...







Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram