Вірш про кохання без терміну придатності: «Я все ж любила»

Вірш про кохання, який зрозуміє кожен, хто кохав по-справжньому, хто знає, що таке чекати коханого крізь роки і кілометри.

Про це пише clutch.ua

{reklama}

Вірш про кохання, яка триває все життя.

Це вірш про кохання. Про любов, яка тягнеться крізь горизонт, у якої не закінчується термін придатності і що сильніше всього іншого.

Коли кохання — мірило всього на світі. Коли любов — недосяжна лінія горизонту. Коли все життя за нею гнатися — і не наздогнати. Коли це — єдине виправдання самотності, пошуку, очікування зустрічі.

Зустрічі, яка і через сто років не відбудеться. Коли любов — виправдання кожного вибору, вчинку і дії. Коли це виправдання всього на світі. І коштує всього на світі.

Виправдання

Мій шлях до тебе далекий, наче лінія горизонту.
І я хочу впасти в твої руки і сховатися в них від світу.
Вгамувавши прояви свого апломбу,
Знайти в тобі всіх моральних цінностей одне мірило.
І років через сто на виправдання того, що мене манило,
Шепнути перед смертю нащадкам: "Я любила...
Зрозумійте, любила.

Завжди, незмінно. Неминуче, як смерть.
Вибираючи кожен день зі ста років якими сповнені жили
Те почуття, що навіть у вогні не зуміє згоріти –
Від чого я така вразлива і те, від чого я також всесильна.
І ніколи не шкодувати, що в собі назавжди зберегла
Те, чим жила, чим вище всього дорожила.
Зрозумійте, дихала, жила і любила...

Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram