На вихідних - Івана Купала: історія і традиції свята

Коріння свята Івана Купала має тисячолітню історію, це одне з найстаріших свят, яке дійшло до нашого часу. З джерел, що зберегли найбільш повний опис свята, можна зробити висновок, що воно існувало з раннього періоду родоплемінних відносин. В Україні під час археологічних досліджень виявлено атрибутику свята, якій понад три тисячі років.

Язичницьке коріння свята Івана Купала

В більшості стародавніх Європейських народів існувало язичницьке ритуальне свято, пов'язане з природним явищем - літнім сонцестоянням, після якого день починає скорочуватись. Люди поклонялися Сонцю та проводили різноманітні обряди для хорошого урожаю, здоров'я та добробуту.

{reklama}

Згідно зі стародавніми переказами, найкоротша ніч у році вважалася бісівською, і відлякати всіляку нечисть можна було тільки гучними гуляннями та вогнем. Люди одягались в святковий одяг, збирались навколо багаття, веселились та проводили різноманітні обряди. На купальських іграх дівчата визначали суджених і з цього дня до Петра в Україні святкували весілля.

Існує версія, що свято Івана Купала пов'язане з язичницьким божеством кохання та продовження роду — Купалом, однак, в язичницькому пантеоні такого божества не має. Купало з'явився внаслідок непорозуміння: літописець з густинського монастиря, знаючи про купальські ігрища, прийняв назву свята за ім'я язичницького бога. Купало, як язичницьке божество, з'явився вперше лише в XVII столітті в Густинському літописі, а пізніше ця помилка була переписана різноманітними дослідниками слов'янської міфології.

Та як би там не було, історія свята Івана Купала ніби розділена на два періоди: до та після хрещення Русі.

Першим періодом була епоха язичництва, більшість тогочасних вірувань, обрядів і традицій формувались відносно спостережень за природними явищами. Колись, в житті людини сонце відігравало ключову роль, воно не лише дарувало світло і тепло, йому поклонялись, як богу. У слов'ян-язичників воно мало божественну владу над всім живим, а літнє сонцестояння символізувало найвищий розквіт всіх сил природи. Саме тому, майже у всіх стародавніх культурах, найдовший день у році не міг залишитись без уваги.

Наступний період в історії свята Івана Купала почався після прийняття християнства. Хрещення Русі дуже вплинуло на культуру слов'ян. Через язичницькі обряди і традиції, які за сотні років міцно укорінились в культурі та побуті, народ ще довго пручався християнству.

Життя простих людей в той час дуже залежало від прихильності матінки природи і тому повалення язичницьких ідолів та всіляке намагання новоутвореної церкви об'єднати всіх під одним богом, зустрілось з народним спротивом.

Цікавий також той факт, що церква і в цій складній ситуації знайшла рішення. З прийняттям християнства на Русі, відбулася підміна понять, тобто церква стала активно просувати змінені язичницькі свята. Винятком не стало і свято Купала, обрядову частину якого було приурочено до дня народження Іоанна Хрестителя.

Чому свято Івана Купала в Україні відзначають 7 липня

Головний ключ до трактування свята криється в його даті. Оскільки, язичницьке свято було приурочене до астрономічного явища літнього сонцестояння, його відзначали в ніч з 23 на 24 червня. З введенням григоріанського календаря та після переходу на новий стиль свято Івана Купала припадає на 7 липня, а точніше, в ніч з 6 на 7 липня.

На момент святкувань, Земля проходить апогей своєї орбіти навколо Сонця і завдяки цій космічній події ми отримуємо найдовший день та найкоротшу ніч в році. Найдовший день язичницькі слов'яни ототожнювали з торжество світла і життя, а оскільки після цього дні ставали коротшими, на святі були присутні два ключових персонажі – Купало та Мара, Життя і Смерть. В деяких європейських країнах й досі свято Івана Купала відмічають за старим стилем, в дні літнього сонцестояння.

Християнське трактування свята ґрунтується на євангельському свідоцтві про шість місяців різниці у віці між Іоанном і Христом. Саме тому у календарному циклі свято Івана Купала (Різдво Іоанна Хрестителя) є симетричним до свята Різдва Христового.
Походження назви свята Івана Купала

Свято Івана Купала здавна відзначають під близькими національними назвами практично по всій Європі — в Україні, Білорусії, Польщі, Іспанії, Норвегії, Данії, Литві, Латвії, Естонії, Фінляндії, Португалії, Швеції та Великобританії.

Дохристиянська назва свята не відома, а сучасна, як вважають більшість дослідників, є слов'янською інтерпретацією імені Іоанна Хрестителя.

В наших предків слово "купала" мало дуже багато значень, але зазвичай його використовували як загальну назву для очисних ритуалів та обрядів, які проводились у відкритих водоймах і тому його вибрали для перекладу епітета "хреститель". Таку народно-християнську версію імені Івана Хрестителя згодом стали використовувати для назви свята.

В деяких областях України свято й досі називають Сонцекрес, на честь літнього сонцестояння, або просто Купайла, в часи Київської Русі свято мало назву Крес, в Білорусії Іван Відьмацький або Купалле, а в Польщі свято називають Ніч Купали.

Ставлення церкви до свята Івана Купала

Оскільки саме святкування пов'язане з язичництвом і має магічний характер (ритуальне очищення вогнем, гадання і ворожіння) церква ніколи не підтримувала такі народні гуляння.

Святкування літнього сонцестояння, запалювання багать і стрибки через них в середньовічній Русі вважалися бісівськими та заборонялися церковною владою.

Але, попри однозначний осуд купальських святкувань, селяни дуже стійко тримались своїх традицій. Християнська церква зрозуміла, що язичницькі звичаї так просто не викоріниш і тому було вирішено деякі народні традиції наповнювати новим смисловим змістом. З часом, народна віра, пов'язана з купальськими святами, перетворилась на забобони, а язичницькі обряди - у народні звичаї, які стали забавою для сільської молоді.

Сьогодні, попри багатовікову історії християнства, у всіх без винятку народностей купальські гуляння досі не втратили своє первісне значення.

Як святкують Івана Купала

Свято починається ввечері, напередодні Купала. Основним стрижнем, довкола якого відбуваються дійства, є купальський вогонь, який символізує сонце-зародок у материнській утробі. Він має горіти цілу ніч - від заходу Сонця-Ярила в лоно Матері-Землі (смерті) до сходу (народження) Купала. Перед запаленням вогнища чотири чоловіки зі смолоскипами стають квадратом навколо хмизу, що позначає чотири сонця (чотири пори року). Потім всі сходяться до хмизу і запалюють вогнище, що символізує "сонячне сплетіння".

У надвечір'я дівчата гадають на судженого - кидають у воду свої вінки, а хлопці повинні їх дістати. Вінок - це символ щастя та одруження. Чий вінок хлопець дістане, того й дівчина повинна поцілувати і мусить бути з ним у парі на це свято (як правило, вибір зарання узгоджують).

Якщо дівчата примушують хлопців (вогонь) зайти за вінком у свою стихію (воду), то після запалення вогню при заході сонця хлопці перестрибують через вогонь спочатку самі, показуючи свою спритність, а потім, як стихне полум'я, у парі з тими дівчатами, вінки яких дістали. Кожен вважає за честь очиститися вогнем, тричі перестрибнувши через багаття. Існують прикмети, пов'язані з цим: якщо парубок найвище стрибнув - буде гарний урожай у його родини, вскочить у полум'я - чекай біди. Коли ж вдало перестрибнуть багаття юнак з дівчиною - вони неодмінно одружаться і проживуть у злагоді все життя. Тому важливо знати, що не можна стрибати через Купальське вогнище будь із ким, а лише з судженим (судженою).

Хлопці спускають з гори вогняне колесо-сонце (символ літнього сонцевороту) або ж розкручують його на стовпі під загальне пожвавлення і радість.

Коли забави стихають, люди від вогнища запалюють свічки на заготовлених зарання кошиках-віночках і йдуть до річки, щоб пустити їх водою й ушанувати предків. Після цього всі сідають за святкову вечерю, віддаючи шану предкам і молячись за народження літнього сонця Купали.

Купальська ніч і Купальські вогні

Коли вечоріло, дівчата з хлопцями збиралися окремо і йшли до лісу. Дівчата співали пісень і несли гільце – гарний вершок черешні, вишні, яблуні чи клена. Прийшовши в ліс, встановлювали гільце в землю і оздоблювали його польовими та городніми квітами, зокрема, любистком, трояндами, барвінком, обвішували цукерками, бубликами та випеченими у вигляді пташок пташками, прикрашали різнокольоровими стрічками. На вершечок настромлювали невеличкий віночок з барвінку. Непомітно в кількох місцях прив’язували кропиву та колючі будяки.

У цей час хлопці здобували живого вогню – терли сухі деревини – і розпалювали багаття. Спочатку в землю вбивали довгу палку, навколо неї накладали хмизу і, здобувши живий вогонь, чотири хлопці одночасно підпалювали це багаття з чотирьох сторін. І коли вже вогонь освітлював місце святкування, хлопці роздивлялися дівчат і умовлялися, хто яку дівчину буде ловити.

Цвіт папороті у ніч на Івана Купала

Бажаючі йдуть у ліс шукати цвіт папороті, як правило, парами. Хтось намагається знайти за її допомогою скарби, а хтось знаходить своє щастя - кохання.

В цей час рослини набирали чарівних, лікувальних та цілющих властивостей. Лише в Купальську ніч на папороті серед ночі розцвітала чарівна вогняна квітка щастя – кочедижник. Хто її зірве, той усе на світі знатиме, дістане без труднощів усі скарби, матиме чудодійну силу робити все тією рукою, яка зірвала Квітку щастя. Той щасливець причарує найкращу дівчину, матиме найвищий урожай, не боятиметься лихих сил.

Але ж за Квіткою щастя чигають не тільки люди, а ще лихі сили, з якими важко боротися тій людині, яка її знайде. Вони намагаються перешкодити, відвернути увагу молодого парубка, який цю квітку знаходить – старому, як правило, не щастило її знайти. І якщо молодому чоловікові все ж пощастило знайти квітку щастя, він мусив прорізати шкіру мізинця-пальця на лівій руці і всунути ту квітку під шкіру. Можна було сховати квітку під капелюхом на голові або на серці під сорочкою. Далі людина мусить взяти в ліву руку полин або татарзілля й обвести навколо себе крейдою – лише тоді лихі сили не змужуть нічого вдіяти щасливцеві.

Квітка щастя розцвітає раз на рік – саме на Купайла – або раз на 3-5 років. А коли розцвітає, чується наче постріл, наче грім. Ліс зашумить, загуде... І висока стрілка вмить виросте. А на ній з’явиться червона, невиданої краси вогняна квітка, яка розквітне, а пахощі підуть по всьому лісу. І навколо неї з’являться добрі духи-душі предків, які також радіють. Жінкам ця квітка не трапляється, бо то великий страх її взяти.

Охорона господарства в Купальську ніч

Купальська ніч – чарівна ніч. В цю ніч ходить щастя по землі, а разом із ним і темні лихі сили. У ніч під Купала господарі і господині в селі не спали, бо лихі сили могли заподіяти лиха в господарстві, зіпсувати корову чи коня або ж оселитися в цю ніч в хаті. Охороняючи господарство саме на Купала – добре буде весь рік. Ще за два дні до Купала дівчата обтикають навколо хату попід стріхи лопухом, якого й боїться лиха сила.

Господар у стайні та на пасіці накидав полину, осикових гілок, поклав гострим лезом догори сокиру у воротах та проводив риску крейдою. Господиня клала ніж на порозі, а на вікнах ставила осикові гілки. А як лише смеркне, вона йшла до обори й підкурювала там чарівним минулорічним зіллям, щоб відьма не приступила. Дівчата в цей день носили часник за поясом.

В святі Купайла збереглося давнє поклоніння наших пращурів Воді й Вогню. Вони їх вважали всеочищаючими, всеоберігаючими і цілющими силами. Ось чому свято Купайла відбувалося здебільшого за участю води і вогнів – на честь цих двох стихій.

Купальська ніч духовно єднає людину з природою, возвеличує побут, освячує почуття молодих сердець.

Ще вдосвіта люди йдуть вмитися джерелицею і набрати цілющої води у криницях, яка освячується Волхвом.

До світання дівчата поспішали до криниці набрати чарівну купальську воду. З цієї води та з чарівного зілля мати робить своїй доньці купіль. Мати миє доньці голову, промовляючи чарівні слова. Після цього вся родина ходила по росі, а мати з донькою качалися в ній. Мати обов’язково набирала купальської чарівної роси в пляшечку, найкраще – росу з капусти.

Після дійств біля криниці всі підіймаються на пагорб, щоб зустріти сонце, вогнище вже більше не підтримують, воно само поступово гасне. На пагорбі проголошуються славні сонцю, подяки Дажбогу за життя і молитви за добрий урожай.

Збір зілля і квітів на вінки

У Купальську ніч польові та лісові трави набирають виняткових чарівних властивостей, великої лікувальної сили.

Іще не скоро сонце покажеться на небі, ще триває Купальська ніч, а бабусі й відьми вже крадькома, щоб їх не побачили, йдуть до лісу збирати зілля, яке в цю ніч набуло виняткових чарівних і цілющих властивостей. Молоді дівчата збирали зілля для кохання – тирлич-зілля, сон-траву, ромен-зілля, васильки.

Вранці, як тільки розвидниться, дівчата йшли гуртом до лісу та в поле збирати квіти для вінків. Найголовніше для вінків – барвінок. З лісових квітів ще збирали ромен-зілля, боркун-зілля, материнку, чебрець, нечуй-вітер, братки, з польових – волошки, мак, сокирки, колоски хлібних зел, з городніх – любисток, м’яту, чорнобривці, ласкавці та кудрявці.

Зібравши досить різних квітів, вони йшли до річки або прямо в лісі сідають колом і плетуть вінки. В деяких місцевостях дівчата плели вінки напередодні Купайла. Кожна дівчина мала сплести два вінка. Далі проводився своєрідний хоровод із вінками – дівчата повільно йдуть одна за одною, піднімаючи до сонця вінки, які тримали в обох руках. При цьому вони підтанцьовували і співали купальських пісень.

Дівчата ховали свої вінки, щоб хлопці не "викрали", бо то поганий знак, ці вінки дівчата потім пускали по воді й ворожили, хто, коли і з ким побереться.

Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram