Михайло Димушка до війни працював директором Чернівецького філіалу міжнародної компанії "Аутомотів Електрік Україна". Компанія виготовляла кабельно-провідникові шнури для іномарок. Війна все змінила. На фронт Михайла не брали, тому він почав допомагати армії, чим міг.

Про це йдеться в матеріалі "МБ".



– З початку війни з’явилися думки іти воювати, але повістка мені не приходила, то вирішив допомагати хлопцям так. На початку було дуже важко, адже складно було щось дістати. Потрібно було робити власноруч те, що потрібно хлопцям. Шили медичні аптечки, турнікети. Потім перевіряли це в лікарні, щоб все було надійно та завірено, – розповідає волонтер.

У травні Михайло заснував волонтерський рух "Воля".

– Потрібно було більш потужно допомагати хлопцям. Їм необхідно було багато автівок, а їх треба було приганяти. У травні ми офіційно почали працювати, щоби мати рахунки, збирати кошти, – каже М. Димушка.

Волонтер згадує, як важко було на початку закупляти для хлопців речі.

– Можна було назбирати кошти, але купити щось – нереально. Найнагальніша проблема на той час – шоломи та бронежилети. Їх було важко дістати, але все ж через друзів зв’язався з компанією з Китаю, яка шиє такі речі для НАТО. Зміг закупити по 20 штук і того, і того, – каже пан Михайло.

"Насамперед допомагаю тим, хто в пеклі"

Наразі чоловік майже щомісяця їздить на передову. Замовлення різні: автомобілі, старлінки, дрони, тепловізори, примуси, спальні мішки тощо.

– У мене правило: допомагаю тим, кому найбільше потрібно. Є багато звернень, десятки, але спочатку допомагаю тим, хто в пеклі, на "нулі". Потім на другій лінії, третій... Найперша допомога, яку ми завезли в Слов’янськ, – це два авто, 20 касок та 20 бронежилетів, медикаменти. Тоді там були дуже сильні бої за Ізюм, і на околицях Слов’янська розгорнулася нульова бойова лінія. Коли ми вперше туди приїхали, тільки тоді відчули, що таке війна, – пригадує чоловік. – Останні поїздки вартують від півтора до двох мільйонів гривень.



Михайло організовує збори і в Україні, і за кордоном, співпрацює з європейськими організаціями, компаніями.

– На початку я намагався організувати великий збір коштів за допомогою багатьох людей і з України, і з з-за кордону. З тисяч людей, яким я писав, відгукнулися декілька, які допомагають досі. Деякі закуповують нам тактичні рюкзаки, вартість одного такого – близько тисячі доларів. Один хлопчина з Івано-Франківська, який наразі живе в Чикаго, для останньої нашої поїздки закупив і передав 15 тактичних рюкзаків. Дівчина Зоряна з Іллінойсу, з якою я познайомився у волонтерському чаті, за минулий рік допомогла на суму близько 500 тисяч гривень. Також ми постійно співпрацюємо з кількома закордонними організаціями, як-от, завод з Румунії. Щомісяця він щось купує на армію, – ділиться волонтер.

"Люди звикли до війни"

За словами Михайла, збирати кошти в Україні стало важче.

– Зараз важко збирати кошти в Україні. Люди звикли до війни. Часто чую від хлопців: "Чого я маю бути тут, якщо багатьом людей все одно на цю війну?" Сумно, що про війну забувають, – зізнається волонтер. – Щоб назбирати кошти, я видумував різні речі, як-от, фарбовані гільзи. Попросив у хлопців гільзи від зенітної установки ЗУ-23-2. Почав їх розфарбовувати в українських кольорах. За весь час на аукціонах ми продали близько 300 розфарбованих гільз в Україні, США, Італії, Німеччині. За кордоном деякі пішли з молотка за кількасот, а той тисячі доларів.



У тил я нічого не передаю, тільки на передову. Віддаю хлопцям в руки, а потім вони все це ставлять на облік. Жодна річ, яка була відвезена, не зникла. Проте в моїй принциповості є великий ризик, адже востаннє, як ми їхали на передову, були за 200 метрів від російських позицій. Нам військові говорили, що ми божевільні, бо вони туди бояться заїжджати технікою, а ми заїхали на трьох звичайних повністю завантажених авто.

У мене є дуже хороша команда, яка без жодних сумнівів їде на крайню лінію, щоб довезти необхідне. Це мій земляк з Івано-Франківщини Ярослав Непиляк та двоє чернівчан Олексій Олійник та Сергій Перепічка. Ці хлопці заїжджають у саме "пекло".

"Я мушу їм мститися"

Волонтер каже, що допомагає усім, хто звертається до нього.

– Зараз у мене є п’ять замовлень. На все з цих замовлень я не зберу коштів, але хоч щось одне, що справді дуже потрібне, привезу, – запевняє М. Димушка.



Чоловік зізнається, що він мусить мститися російським окупантам, адже колись радянська влада познущалася з його діда і прадіда.

– Мене мій дідусь виховував патріотом, адже радянська наволоч дуже познущалася з нього та його батька. Прадіда мого прибили косою до дуба, а дідусю моєму прострелили дві ноги в колінах та дві руки в зап’ястях, а штик-ніж застромили в голову, але він вижив, – розповідає пан Михайло. – Коли їх везли на возі, він упав з нього і покотився в очерет. Моя бабуся знайшла його та врятувала. Тому я мушу їм помститися.

Допомогти руху можна:

Карта "ПриватБанку": 5168 7427 1565 5241

Рахунок:

Найменування отримувача: БО БФ Волонтерський рух "Воля"
Код отримувача: 44837736
Рахунок у форматі відповідно до стандарту IBAN: UA213052990000026000021805232
Назва банку: АТ КБ "ПриватБанк"

Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram