Лілія Корчевська з Херсона вже понад сім місяців з сімʼєю живе у Чернівцях. Перед цим понад місяць люди провели в окупації.
Жінка розповідає, що у ніч, коли почали зʼявлятися повідомлення про звільнення рідного міста, не могла у це повірити.

Пані Лілія – професорка кафедри менеджменту, маркетингу і туризму Херсонського національного технічного університету. Паралельно займається психологією, консультує клієнтів, йдеться у пубілкації "МБ".



В окупації провели 42 дні

– У Херсоні в окупації ми прожили 42 дні. Вже у перші дні почав зникати звʼязок, окупанти вимикали вежі. Ми вже знали, що все захоплено, тому боялися виходити на вулицю. Робили це, коли потрібно було знайти продукти. Тоді я вперше побачила розбомблений сусідський підʼїзд – на його місці була величезна дірка. Школа мого сина також була "пробита" танками, на яких окупанти їздили містом, – розповідає Лілія.

"Продукти швидко закінчувалися. Були якісь залишки, люди з баз привозили. Розшукувати продукти доводилося по пів дня. Молоко продавали у бочках з-під пива".



Шукали активістів, партизанів

Російські окупанти всюди шукали партизанів та активістів із проукраїнською позицією, каже пані Лілія. У місті більшало мародерів. Через це місцеві чоловіки організували варту, адже правоохоронців не було.

– Одного разу ми йшли полем додому після 17:00. На вулицях вже не було нікого. Ми поспішали додому і здалеку побачили, як хтось бʼє кийками собаку. Це я спершу так думала. Як виявилося, то була людина. Я почала кричати: "Що ви робите, як так можна?" Нас помітили, я так швидко ніколи в житті не бігла. Вони нас догнали біля підʼїзду. На щастя, виявилося, що то були наші. Сказали, що вони муніципальна варта, і спіймали мародера. А доганяли нас, щоб заспокоїти, – розповідає пані Лілія. – Укриттів не було. Це були звичайні підвали. Ховалися тому у квартирі за правилом двох стін. Поставили мішки, але було дуже страшно чути звуки вибухів. Син боявся, його трусило. Маю психологічні навички, тому знала, як заспокоювати. Скажу чесно: не вірили, що Херсон так швидко звільнять. Але, виявилося, все можливо!



Родина наважилася виїжджати після 42 днів окупації. Перед цим чули від знайомих, що колони автомобілів обстрілювали. Тоді саме закрили проїзд через село Станіслав, перевізники відкривали дорогу до Кропивницького.

– Виїжджати було страшно. Ми їхали через Снігурівку. Нас було троє дорослих та двоє дітей. У дорозі оминули 15 блокпостів росіян. І знаєте, отут помітила величезну різницю між нами й ними. Росіяни забирали в нас їжу, цигарки, ми це вже знали, тому запасалися, щоб не було проблем у дорозі. Заїхали на підконтрольну Україні територію – військові нам давали їжу на перший час, гречку, мʼясо. Ми дуже давно цього не бачили, дістати гречку у Херсоні було нереально, – згадує Л. Корчевська.

Весь вечір плакали від новин про Херсон

– Мій син, коли почув, що звільнили Херсон, не міг повірити. Плакав, його трусило, як і мене. Ту ніч ми майже не спали, доки не зʼявилася офіційна інформація від Генштабу, – каже.

У Херсоні в пані Лілії залишилися батьки та старенька бабуся. Вони вийшли на звʼязок через два дні після звільнення.

– Наразі в Херсоні зовсім немає умов: люди без світла, без води, майже без звʼязку. Місто і дороги до міста заміновано, обстрілюють. Там ще дуже небезпечно. Ми б з радістю повернулися, але ще рано, – додає пані Лілія.

До Чернівців жінка вже встигла звикнути.

– Ваше місто дуже комфортне та гарне. Спершу я не розуміла, що тут роблю, як маю продовжувати роботу. Але звиклося. Зараз продовжую викладати в університеті дистанційно, він переїхав до Хмельницького. Консультую людей. В управлінні освіти міськради Чернівців запросили проводити тренінги. У місцеві виші запрошують на різні заходи, – каже Л.Корчевська.

Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram