DataLife Engine > Новини Чернівців / Наш гість > Володимир Гришко: «Пісні про труси й шкарпетки – це не культура»

Володимир Гришко: «Пісні про труси й шкарпетки – це не культура»

Володимир Гришко: «Пісні про труси й шкарпетки – це не культура»

Після естрадного концерту разом із всесвітньо відомим тенором, народним артистом України Володимиром ГРИШКОМ розмовляємо на сцені Чернівецької філармонії. У залі – порожньо, артист вдивляється в темряву. Півгодини тому він разом зі своїм учнем, учасником проекту "Голос країни" Ростиславом Кушиною відспівав на сцені світові хіти та представив композиції зі свого нового альбому.

Ціни на квитки були дешеві – максимум 120 гривень (для порівняння, максимальна вартість квитків на концерт Григорія Лепса в Чернівцях становила 1200 гривень).

В ексклюзивному інтерв’ю для "МБ" Володимир Гришко з болем розповідає про смак українських грошей та про українські таланти, які він відкриває світові.

- Коли дивитеся на порожню концертну залу, напевно, згадуєте свій шлях до визнання?

- Я важко працював із дитинства. У житті немає нічого легкого. І моя кар’єра співака – не виняток із цього правила. Я п’ята дитина в сім’ї. Батько помер, коли мені було 18. Тож всього у своєму житті я досягав сам. Був час, коли мама важко хворіла, на лікування потрібні були чималі гроші. Тоді я був співаком ансамблю Київського військового округу й грошей не мав. Щоби мати додатковий заробіток, підробляв – шліфував надгробні плити на Байковому цвинтарі.

- Ви знаєте, який смак мають українські гроші...

- Українські гроші пахнуть важкою роботою наших братів за кордоном. Щороку 5 мільйонів наших братів і сестер присилають додому заробітки, щоби прогодувати свої родини. Так, смак українських грошей – це смак поту та крові. Як соліст-скрипаль Павло Чоботов може отримувати зарплату 1200-1500 гривень на місяць? Я часто заплющую очі та чую його неповторну музику. Таких класичних артистів мільйони. Це мій біль… Але вірю, що за років десять класика нашої країни буде затребувана.

- Ви нещодавно заявляли, що класика в нашій країні нікому не потрібна…

- Я про це говоритиму, на жаль… Ми чуємо пісні про труси, про шкарпетки, про те, що когось вбили, зарізали (говорить емоційно, – авт.)… Це не культура. А класична музика в Україні є, але вона міцно спить. Коли вона прокинеться – не знаю. Коли дивлюся на порожній зал після концерту в Україні, тішуся, що виступаю вдома. Я люблю й завжди любитиму Україну.


Повний текст інтерв’ю читайте у "МБ" від 3 листопада 2011 року.



Повернутися назад