Зальотні дрони, чи розвідка? Блог Ярослава Волощука

Вчора у Чернівцях зникла ілюзія, що війна це десь далеко, а ми живемо у відносній безпеці. Проліт шахеда чи шахедів майже над усім містом багатьох поставив у ступор - чи маємо ми ефективну місцеву протиповітряну оборону. Ми знаємо, як до початку війни у нас були обрані пріоритети – замість виробництва снарядів та ракет – асфальтування доріг. У Чернівцях також існують свої найважливіші цілі – благоустрій скверів, урочисті заходи з мільйонами руж, розширення мереж ресторанів. Перелік можна продовжувати.

Ми маємо на високих берегах Прута та Дністра достатню кількість промосковських монастирів та церков, але я невпевнений, що у нас там достатня кількість мобільних груп із кулеметами та стінгерами. Із екранів марафонів нам показують, яка ефективна мала авіація у боротьбі із шахедами але я не впевнений, що наші колишні здобутки у цій царині якось можуть допомогти нам у теперішні непрості часи. Адже війна розпочалась не вчора, а триває майже три із половиною роки, а для багатьох і всі дванадцять.

{reklama}

Військові стверджують, що рашисти – терористи змінюють тактику застосу-вання безпілотників. У їх засобах терору вже зустрічаються шістнадцятиканальні антени супутникового зв’язку, а ми активно продовжуємо вести репортажі з наших масових заходів та виставляти їх у мережах. Нас попереджають, що вже невдовзі ворог буде запускати на добу понад тисячу шахедів. Тож чим ми справлятимемось не із двома трьома шахедами над центром міста, а із кількома десятками чи сотнями?

Як нам збагнути, що цілями терориста можуть бути і будуть не лише об’єкти інфраструктури, логістики чи транспортні вузли, але і торгові центри, заклади освіти та медицини. Чи багато у нас додалось нових підземних сховищ, чи капсул життя на зупинках?

Здається епоха нашої безпечності завершилась і для Буковини. Просто до нас ще не доходили довгі руки ворога. Тепер дійшли. Ми не були захищені Богом, просто у москаля не вистачало дронів. Коли у нього їх буде дуже багато, він візьметься і за наш благодатний край. Адже ми - прикордонна область і руйнувати логістику постачання для нього мила справа.

Що нам робити? Панікувати, чи згуртуватися та щедріше донатити на нашу тероборону, забезпечувати її необхідним? Відповідь очевидна. Порятунок потопельників справа рук самих потопельників. Наша відповідальність, зосередженість, небайдужість дають нам шанс на безпеку, а байдужість та безпечність можуть привести до поганих наслідків.

Тож давайте згуртуємося не довкола модернових скверів, а довкола достатньої кількості ефективних засобів боротьби з шахедами. Я так собі думаю, а як думаєте ви?

Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram