«Росіяни беруть не якістю, а кількістю»: доброволець із Буковини – про ворога та боротьбу з ним

Фото: кадр із фільму "#неЛекція", створений студентками ЧНУ, яких навчав Андрій Гречанюк. Фільм отримав найвищу нагороду на фестивалі Kinomedia.

Андрій ГРЕЧАНЮК – улюблений викладач сотень студентів ЧНУ, який власним прикладом навчав молодь любити свою країну, мову, культуру. У 2014 році він добровольцем пішов воювати у зону АТО. Повернувся на фронт у перші дні великої війни. Тепер підполковник нищить ворога на гарячому Покровському напрямку у складі 68 окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша.



Про це ідеться у публікації "МБ" від 5 червня, пише molbuk.ua



До Андрія Юрійовича зараз непросто додзвонитися, що не дивно. Тому коли це вдається, охоплює радість почути його – мудрого і з гумором навіть тоді, коли зовсім кепсько.

Андрій Гречанюк переконаний, що людям треба казати правду: про те, що жодного перемир’я не буде, що ця війна – надовго і що Україна зараз без перебільшення бореться проти росіян за своє виживання. Або ми, або вони. Іншого не дано.

Про це та інші реалії воєнного часу йшлося у розмові кореспондентки "МБ" із захисником.

"Нам уже Арестович розказував про два-три тижні"

– Пане Андрію, що зараз відбувається на вашому напрямку?

– Та все, як завжди. У росіян доволі низький бойовий дух. Але їх женуть уперед, тому вони йдуть і йдуть. Навіть стріляються, коли поранені. Такі випадки самогубства серед них спостерігаю часто.

– Чого вони так бояться?

– Не можу сказати, з якої причини, але бояться повертатися назад. Можливо, розуміють, що їх ніхто не буде евакуйовувати. Тому усвідомлюють, що або стечуть кров’ю, або за спроби повернутися їх, найімовірніше, уб’ють свої ж.

– Та все одно лізуть.

– Так. От навіть сьогодні вранці почало світати, і двоє росіян, яких ми не могли виколупати з бліндажа, бо вони сиділи там доволі глибоко і непомітно, піднялися у повен ріст і почали бігти через поле. Пробігли метрів чотириста. Ми їх відразу побачили. Тож уже через хвилинку-півтори вони "пересталися".

– Через поле, через гай...

– Ага, ходить хлопчик Помагай. Але в нас тут не ходить, а літає "мавік Помагай".

– До речі, як із забезпеченням дронами?

– Потреба є завжди. Забезпечення у нас, звичайно, є. Але ніхто не знає, скільки можна втратити за день тих апаратів. Іноді не втрачаємо жодного, часом – по кілька штук. Тут ніхто від цього не застрахований.

– На жаль, збори посуваються дуже повільно...

– Збори зупинилися, бо люди на підсвідомому рівні чекають перемир’я, тож потроху розхолоджуються. Війна втомила всіх, але поки що народ ніяк не може зрозуміти, що цей дощ надовго. А якщо сформулювати точніше, ця війна назавжди.

– Так песимістично...

– Це не песимістично, такі реалії. Уже один "товаріщ", Арестович зветься, нам розказував, що два-три тижні – і війна закінчиться. І люди ж йому вірили, бо хотіли вірити. А якби їм відразу сказали, що треба налаштовуватися на важку тривалу війну, то зараз усі б набагато легше сприймали й адаптувалися до обставин. І краще б виживали в цій реальності. Людей не треба обманювати, треба казати так, як є. Брехня – це крок до знищення, самогубства, розчарування.

"У росіян величезні втрати"

– Як гадаєте, росіянам вдасться захопити ті регіони, які вони хочуть?

– Вони не мають сил для того, щоби вести масштабний наступ. У них величезні втрати. Ну, нехай вони захоплять ще кілька сіл, але їх це не врятує. Вони за три з половиною роки не можуть навіть дві області захопити. І при цьому у них мільйонні втрати. Хоча я думаю, що більше, бо багатьох вбитих не обліковують, про них ніхто не знає. Росіян у хату чи бліндаж може забігти четверо, влітає туди FPV, і ми фіксуємо четверо загиблих. Але скільки їх там насправді, ніхто не знає. Бо їх туди налазить, як тарганів.

Це така їхня тактика. Вони впродовж тижня накопичуються у якомусь бліндажі, приблизно до восьми-десяти людей, щоби потім провести штурм. Та на шляху до бліндажа втрачають по 30, а то й 40 людей. Їх ніхто не цінує, нікому вони там не потрібні.

– Яке прикре самогубство…

– Вони дуже добре знають, що ідуть в один кінець. Навіть якщо їм удасться дійти до цього бліндажа, там накопичитися і потім зробити ривок, вони можуть якусь нашу позицію зайняти. Та водночас їх із десятка в наш окоп вскочить у кращому разі четверо. Як наслідок, щоб зайняти нашу позицію, вони втрачають цілий взвод чи навіть два. А потім до них в окоп прилітає від нас усе, що може вибухати. Відповідно, там через годину-півтори не залишається нікого. І знову в них починається накопичення, щоби через кілька днів у ту ж позицію встрибнути. Це така у них тактика. Вони реально беруть м’ясом.

– Та все ж не варто вважати, що наш ворог недолугий?

– У жодному разі. Ворога недооцінювати не можна. З одного боку, росіяни тупі. Але вони дуже підступні, хитрі й швидко вчаться. Ми здатні швидше щось придумати, творчо підійти. Але вони обов’язково це змавпують і зроблять краще і швидше.

Та все ж дуже багато вони беруть не якістю, а просто кількістю. Тому, яким би ти не був сильним і сміливим суперсолдатом, обов’язково втомишся, коли на тебе буде йти відразу десятеро.

Росіяни – дуже страшний, підступний, хитрий ворог. І відповідати їм треба тим самим – хитрістю, підступністю, жорстокістю. Це війна на наше виживання і наших дітей. Треба жорстко і жорстоко воювати з ворогом, який прийшов тебе вбити.



Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram