«Незнайомка підійшла і дала сто гривень»: як сьогодні буковинці допомагають ЗСУ - відео

Останнім часом українці стали менше жертвувати коштів на армію. Чим це викликано та що відбувається?

Про це йдеться у матеріалі molbuk.ua

{reklama}

19-річна Катерина від початку війни постійно допомагає війську.



"Зазвичай я жертвую кошти саме на потреби ЗСУ. Намагаюся робити це регулярно. На жаль, це невеликі суми. Моя фінансова допомога спрямована на локальні збори. Найчастіше на дрони", – розповідає дівчина.

Чернівецький ліцей № 20 волонтерить із перших днів війни: тут шиють адаптивний одяг для поранених, плетуть маскувальні сітки.

"У березні ми провели акцію "Тепла весна". Класам запропонували зібрати кошти для ЗСУ: той, хто зібрав найбільше, отримав подарунки від військових.

Хлопці передали нам сухпайки – вистачило на чотири призові місця. Ліцей зібрав 37 800 гривень", – розповідає вчителька фізкультури Юлія ГОНЧАРОВА.

Хтось дає 200 гривень, хтось – 500 чи 1000. Якщо потрібно зібрати, скажімо, 20 тисяч гривень, навчальний заклад робить допис у соцмережах: друзі та знайомі швидко покривають суму.

"Пригадую один випадок, який трапився півтора місяця тому. Ми відправляли сітки на "Новій пошті", і до нас підійшла незнайома жінка. Вона запитала, чи це для військових, і, почувши ствердну відповідь, передала 100 гривень: "Я не можу допомогти інакше, візьміть на матеріали". Ми були дуже вдячні", – ділиться Юлія.

"Допомагають ті, хто підтримує від початку"

Волонтерка Тетяна ДАНИЛЮК із Новодністровська розповідає, що коли треба терміново зібрати кошти, люди відгукуються навіть попри власні труднощі. Та зараз волонтерська команда намагається рідше відкривати збори, а натомість залучає італійських партнерів, які допомагають.

"Шини, тканини, плащі, адаптивний одяг – усе це потребує матеріалів. На такі речі вдається зібрати швидко. Але через нещодавні свята збори сповільнилися – у людей додалося витрат. Нині ми відкрили новий збір на поїздку до шпиталю – вже маємо перші внески. Люди поступово активізуються", – ділиться Тетяна Данилюк.

"Коли готувала декларацію й переглядала всі перекази, побачила багато нових імен. Отже, інформація шириться. Та найбільше допомагають одні й ті ж. Наприклад, одна людина підтримує одразу кілька зборів. Є й ті, хто з нами з 2014 року, це вражає, – каже волонтерка. – Багато залежить від того, кому саме збір. Якщо на конкретного бійця, люди активніше долучаються, особливо знайомі. А от коли йдеться про підрозділ, та ще й не з нашого регіону, то реакція менш жвава".

Художник і волонтер Тарас ПОЛАТАЙКО розповідає, що платформа Someone prays for you, яку він створив у перші дні війни, тоді працювала надзвичайно ефективно. Це міжнародна ініціатива: будь-хто у світі може придбати художню роботу або зробити пожертву. Усе працює, як інтернет-магазин: обираєш картину, сплачуєш карткою, кошти надходять волонтерам в Україну, які за них купують необхідне для фронту.

"На початку війни надходжень було дуже багато. У мене вдома буквально не було де пройти – усе було завалене тепловізорами, дронами, прицілами. Один бізнесмен із Канади тоді пожертвував двічі по 10 тисяч доларів. Із часом активність почала спадати – суспільство звикає до війни, – згадує митець. – Кошти надходять і зараз, просто не так масово. Є люди, які залишаються з нами від самого початку. Вони й забезпечують основну підтримку. Іноді долучаються нові".

"Важливість допомагати ЗСУ не минула"

Чернівчанка Ольга ділиться, що зараз допомога стала більш вибірковою: "Ми допомагаємо, але це стало більш точково. Тепер точно знаємо, кому переказувати кошти. Люди стали менш активно жертвувати, можливо, через втомленість або звичку. Переважно допомагають близьким і рідним", – розповідає Ольга.

Чернівчанка Олеся додає: "Якщо я бачу збір для важливої мети, наприклад, для фонду Сергія Притули чи Сергія Стерненка, то завжди підтримую фінансово. Мій троюрідний брат служить з початку війни, і коли він оголошує збір, ми завжди допомагаємо, поширюємо інформацію в соцмережах".

Максим з Чернівців зазначає: "Якщо організовують збір на дрони, я намагаюся допомогти. Хоча, на жаль, роблю це не так часто. Мій батько загинув на війні. Часто я жертвую гроші безпосередньо у фонд. Мені здається, що зараз люди допомагають менше, адже більшість звикла до війни. І, здається, в Чернівцях допомоги менше, ніж у містах, які обстрілюють".


Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram