«Доню, це ж моя п’ятисота сорочка»: історії сімейних сорочок, які вдалося зберегти

Закодовані історії, збережена спадщина та культурне надбання… Вишиванка передається з покоління в покоління. Ледь не в кожній сім’ї зберігається своя, особлива сорочка.

Цього четверга, 15 травня, в Україні відзначають День вишиванки. З цієї нагоди "МБ" підготував дві історії збережених сімених сорочок.

{reklama}

Спадок від бабусі

Галина УКРАЇНЕЦЬ вже кілька років колекціонує народний одяг. У її колекції – понад 15 автентичних сорочок. Серед них є дві особливі – ті, що належали її бабусі. Як пригадує пані Галина, її бабуся була знаною на Буковині вишивальницею.

"Останні три місяці життя бабуся хворіла. Якось увечері я прийшла її провідати. Вона попросила дістати пакунок із шафи. Я принесла, розгортаю, а там – сорочка з неймовірним нагрудним орнаментом, вишита блакитно-жовтими нитками.

Бабуся розповіла, що коли прийшли "совєти", то обшукували кожну хату. Не оминули й нашу. Один із парубків знайшов у домі цю сорочку, а бабуся почала благати, щоб хоч її залишив. Та він не послухав. Тоді вона схопилася за рукав сорочки й почала видирати, а він потягнув до себе. Вони так виривали один в одного, що, зрештою, пошкодили орнамент – бісер посипався на підлогу. Хлопець почав верещати, обзивати, але вже пошкоджену сорочку, залишив.

На жаль, бабуся так і не змогла її відновити", – розповідає пані Галина.

У розгорнутому того вечора пакунку лежала ще одна вишиванка, але від неї залишилася лише нагрудна частина.

Жінка каже, що планує створити репліку, адже хоче продовжити життя родинній культурній спадщині.

"Ніколи не сідала вишивати, не прочитавши молитви"

Тетяна ВОРОНОВА також має колекцію автентичного вбрання, яке передається в її родині з покоління в покоління. До Чернівців Тетяна переїхала з Києва після початку війни. Зараз працює режисеркою у філармонії.

У приватній колекції жінки збереглися сорочки, які вишивали предки її матері. Серед них – вишиванка дідуся.

"Вона старенька і практично розлазиться, тому зберігається у мене як музейний експонат. Також є мамина – її вона вишила понад сорок років тому. Ця сорочка дуже цінна для мене. А от від татових предків, на жаль, сорочки не збереглися, проте залишилося багато рушників", – каже Тетяна.

Її мати, Віра Івасин, займалася вишиванням багато років. Вона була народною майстринею України. Пані Віра створювала вбрання для акторів фільмів "Захар Беркут" та "Козаки. Абсолютно брехлива історія". Також виготовляла народні прикраси, які продавала за кордоном.





"Перед моїм весіллям мама сказала, що я маю вишити сорочку для себе та свого нареченого. Це був важкий і довгий процес. Рукави просила маму допомагати, бо це дуже кропітка праця. А в неї хрестик сам йшов. Я питала: "Чому ти кажеш, що погано бачиш, а у тебе ж нитка так рівно йде?" А вона відповідала: "Доню, це ж моя п’ятисота сорочка!". І я щиро вірю, що таки п’ятисота.

Чоловікові я вишила сорочку, де закодувала своє ім’я на центральній горловій частині, біля серця. Так само мама вишила для мене сорочку, де закодувала його ім’я. А ще вона згодом пошила сорочки для моїх синів, тим самим орнаментом закодувавши імена батьків. Тому я виходила заміж у вишиванці, коли це ще не було трендом", – розповідає Тетяна.

Вона згадує, що перша сорочка, яку подарувала їй мама, була розшита дубовим листям.

"Мама сказала: "Тобі, моя дівчинко, потрібно дуже багато сили". І така от у мене є сорочка – сорочка сили…", – пригадує жінка.



Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram