«Я воюю рятуючи»: історія бойової медикині із Чернівців Марії Дузенко

Марія Дузенко із позивним Ліра мобілізувалася у 2022 році, ще на початку повномасштабної війни. Свою службу вона розпочала в 107 окремій бригаді територіальної оборони. Раніше працювала діловодом. Але справжнім покликанням завжди бачила службу на передовій. Переломним моментом для неї стало звільнення Бучі, Ірпеня та Гостомеля – тоді Марія остаточно вирішила стати військовицею.

Про це йдеться у публікації "МБ".

{reklama}

"Головне – врятувати життя"

Сьогодні Марія служить в управлінні розвідки та працює бойовою медикинею. "Я воюю рятуючи", – каже Марія. Вона переконана, що роль жінки у війні – дарувати життя, а не забирати його.

"Мобілізувалася ще у 2022 році. Певний час служила в 107 окремій бригаді територіальної оборони. А починала свою кар’єру як діловод. Та в мене була мрія потрапити саме на фронт. Там, де йде справжня війна, а не "паперова". Нині служу в Головному управлінні розвідки. Остаточне рішення ухвалила після того, як деокупували Бучу, Ірпінь і Гостомель. Для мене це стало внутрішнім переломним моментом. Напевно, основним, через які я ухвалила рішення йти в армію. Чому саме бойова медикиня? Все просто. Я воюю, рятуючи. Більш ніж переконана, що жінка в принципі не може нікого вбивати. Ми створені для іншого – ми даємо життя. Тому я саме бойова медикиня: я рятую. Це і є моя війна", – розповідає Марія.

За словами Марії, стати бойовим медиком не складно. Для цього є багато підготовчих курсів.

"У мене немає медичної освіти. Підготовчі курси проходила в Буковинському державному медичному університеті. У них є спеціальні курси для бойових медиків. Також мене навчали інструктори, які були на базі самої бригади. Нині вже пройшла десятки різних курсів саме з тактичної медицини. Навчатися, якщо ти справді цілеспрямований і хочеш служити, працювати в цьому, взагалі не важко", – наголошує медикиня.

Нині Марія вже сама готує бойових медиків на базі свого підрозділу. Також веде лекції для цивільних.

"Окрім того, що навчаю бойових медиків у своєму підрозділі, веду лекції з тактичної медицини й для цивільних. Бо війна насправді всюди. Хоча всі думають, що вона тільки на фронті. Гляньте на кількість обстрілів України, буквально нещодавно: Кривий Ріг, Суми. Саме в таких критичних ситуаціях допомогу надавати повинен вміти абсолютно кожен. Знати, що таке турнікет, як його використовувати, як користуватися бандажем і зупиняти кровотечі. Тому тактичну медицину повинен знати кожен. Насамперед щоб мати змогу допомогти самому собі або тим, хто поруч", – каже Марія.

"Воюю, щоб не довелося воювати моїй доньці"

Уже четвертий рік Марія щодня рятує життя бійців. За цей час, стверджує жінка, змінилися погляди, цінності та плани на майбутнє.

"За цей час стала більш цинічною. Адже щодня ми втрачаємо людей, близьких. Є одна абсолютно свіжа історія. Загинув бойовий медик, якого я навчала. І виявилося, що всіх тих знань, які ми йому дали, було недостатньо. Як би ти не навчив людину, наскільки б він не був готовий, на війні є військовий фарт. І навіть попри добру підготовленість, наші військові все одно гинуть. Це вже стає просто роботою… У мене, дякувати Богу, на евакуації ніхто не помер, але впевнена, що це не моя заслуга. Ймовірно, вищі сили мене бережуть від таких втрат. А ось бойового медика, якого навчали, втратила. До цього я була переконана, що можна людину підготувати до всього на війні", – згадує медикиня.

На питання, хто мотивує рятувати та не здаватися, медикиня відповідає – донька.

"Мене завжди, від самого початку й досі, мотивувала моя донька. Я завжди кажу: пішла у військо, працюю і буду працювати далі заради того, щоб моя дитина ніколи в житті не дізналась, що таке війна. Воюю, щоб не довелося воювати ні їй, ні її сім’ї. Іноді думаю про те, яким буде життя, коли війна закінчиться. Чи зможу повернутися до цивільного життя? Поки що уявлення не маю. Усе, що можу зараз собі уявити, це продовжувати займатися тактичною медициною на рівні підготовки, можливо, інших бійців чи цивільного населення", – розповідає Марія.

Бійчиня стверджує, що на фронті страшно всім.

"Хто читає історії про військових, – каже медикиня, – і думає, що їм не страшно, це неправда. Завжди страшно. Але знову ж таки питання в тому, що мотивація пересилює страх. Мені страшно, але якщо я нічого не зроблю, людина загине. А мені головне, щоб військовий вижив. Уявіть собі, я рятую не просто чиєсь одне життя, я рятую життя цілої сім’ї. У кожного є близькі, батьки, друзі, діти. І якщо я не впораюся із цим страхом, постраждає ж не тільки одна людина. Це такий цілий маленький світ. Я ж не можу перед ними всіма схибити…" – каже Марія.

Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram