«Не могла вчинити інакше»: літераторка з Чернівців долучилася до ЗСУ

Колаж із фото, які надала Інґа Кейван. Автор усіх фото Олександр Заглада

У Чернівцях знають Інґу Кейван як поетесу, літературознавицю, колишню викладачку філологічного факультету ЧНУ.


Фото із фб-сторінки Інґи Кейван

Та кілька місяців тому пані Інґа змінила літературну діяльність на службу в ЗСУ. Рішення не було для неї спонтанним, думала про це вже багато років. Раніше не могла стати військовою, адже виховувала неповнолітнього сина. Зараз син уже студент, мешкає в іншому місті. Тож чернівчанка врешті підписала трирічний контракт із ЗСУ.

Про це ідеться у публікації "МБ" від 3 квітня, пише molbuk.ua

{reklama}

"Інші воюють, тож і я повинна"

Про свій досвід вступу до ЗСУ молодший сержант Інґа Кейван розповіла телефоном кореспондентці "МБ". Вона поки що не може назвати бригаду, у якій служить. Зазначає лише, що це одна із бойових бригад ОК "Північ". Зараз їхній підрозділ перебуває на прифронтовій території.



"Я давно думала про мобілізацію. Це логічно, коли в країні таке відбувається. Але мала обов’язки – виростити сина. Його батько (викладач, військовий Андрій Гречанюк - авт.) на війні ще із 2014 року. У 2022-му ми із сином навіть пішли записуватися до місцевої тероборони. Нас не прийняли: синові тоді було 17 років, а мене привели до тями, запитавши, невже я дитину залишу саму", – згадує Інґа Кейван.

Та літераторка від ідеї піти в ЗСУ не відмовилася.

"Для мене це було важливо з багатьох причин. Гризли докори сумління, що на війні стільки молодих людей. А я вже хоч трохи життя прожила. Також вважаю, що військової справи обов’язково треба навчитися. Бо війна ще не скоро завершиться. Та й людей треба підмінювати, вони втомлюються", – пояснює.

Пів року Інґа Кейван активно подавалася на вакансії. Пройшла кілька співбесід. У якийсь момент посипалися пропозиції від бригад.

"За тиждень їх було море, і всі цікаві, творчі. Я хотіла саме в бойову бригаду, тож доєдналася до однієї з них. Підписала контракт на три роки. Упродовж двох із половиною місяців проходила базову військову підготовку. І ось я вже нарешті у бригаді", – каже.



"Дивувалася, наскільки я витривала"

Інґу Кейван запросили на службу у відділенні комунікацій.

"Для мене це не зовсім нове, трохи знаю цю кухню. Але тут величезна відповідальність. Усе дуже серйозно. Треба ретельно вивчати нормативні документи. А ще дотримуватися обов’язкової ієрархії, якої я в принципі не визнаю в цивільному житті. Але тут усвідомлюю, що вона повинна бути. Бо це інший світ", – зазначає.



До служби в ЗСУ літераторка готувалася не один рік. Пройшла курси надання першої домедичної допомоги від асоціації реаніматологів, відвідувала тренінги від центру готовності цивільних. Вела здоровий спосіб життя і тренувалася, не шкодуючи сил.

"Якщо я й тендітна на вигляд, то це ілюзія. Навіть коли проходила військову підготовку, сама із себе дивувалася, наскільки я витривала. Умови, у які потрапила, не дуже. Тоді саме вдарили морози. Усі заняття відбувалися в польових умовах. Тривали по вісім годин і більше.



Жили в наметах. На всі тренування надягали бронежилети, які з плитами важать понад 12 кілограмів. А зверху ще й наплічник, каска, автомат. Це все дуже відчувалося, особливо коли переходили на довгі відстані. Часом плечі перетискало так, що припинявся кровообіг. Бували моменти, коли мені здавалося, що більше не витримаю. Та пересилювала себе. Навіть хлопці нашого взводу казали, що найбільш витривала – Інґа. Це було приємно чути", – усміхається захисниця.


Неймовірна "фронтова" собачка Муха стала вірною товаришкою військових




"Така вже доля у нашої країни..."

На запитання, чи не сумує за книгами, літераторка відповідає:

"Перед від’їздом завантажила у ноутбук велику кількість книжок, планувала ще щось редагувати. Тепер розумію: яка ж я була наївна! Тут дуже багато часу забирає побут. Я, все життя "сова", щодня впродовж останніх двох із половиною місяців прокидалася о четвертій ранку, щоби спокійно без черг помитися. Гріла воду і йшла в холодну баню. Там само робила гімнастику. Почувалася при цьому добре, та ввечері до спальника вже просто приповзала і відразу засинала. Інколи пробувала щось редагувати в неділю. Але було важко зосередитися, багато різних звуків. Навіть навушники не допомагали".



Рідних до свого рішення Інґа готувала поступово. Найболючіше сприйняв це батько. Матері теж дуже важко, та вона зовні тримається. Син якийсь час протестував, а згодом не лише прийняв рішення мами, а й дуже її підтримує.

"У складні моменти думаю про батьків і сина, – зітхає Інґа. – За себе не хвилююся зовсім, лише за них. Намагалася їм пояснити, що зробила це, бо не могла інакше. Звісно, мені хотілося б жити іншим життям: ходити в гарних сукнях, насолоджуватися тим, яка я у свої 48 років, спілкуватися з друзями, читати книжки, дивитися фільми, мандрувати. Але я зараз не можу по-іншому. Така вже доля у нашої країни та її людей..."


Фото надала Інґа Кейван. Автор Олександр Заглада

Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram