«Приймай бій, ми прикриємо»: як 59-річний буковинець служить у штурмовому підрозділі

Буковинцю Миколі БУЧАЦЬКОМУ – 59 років. Він – старший солдат другої гірсько-штурмової роти 8-го окремого гірсько-штурмового батальйону. Попри поважний вік, чоловік виконує обов’язки в штурмовому підрозділі нарівні з усіма. Одружений, має двох дітей і онучку. Ще з 2014 року захищав Україну в зоні АТО/ООС. Був полковником податкової міліції, працював заступником начальника слідчого відділу податкової міліції області, заступником начальника Кіцманської РДА. Перед початком війни був заступником голови Мамаївської громади, проте доєднався до ЗСУ.

{reklama}

"Ворог нас помітив, і це був недобрий знак"

Пан Микола розповів про бій 9 червня 2023 року біля села Веселе, що поблизу Донецька.

"Ми заходили тоді дуже рано, – згадує він, – було ще темно. Провідник нам тоді сказав, що йти недалеко – близько півтора кілометра. "Будьте уважні, – нагадав він. – Поле прострілюється, а стежка – єдиний безпечний шлях, бо навкруги все заміновано". Я думав, що тоді буде дуже важко, йшло аж вісім людей одразу. Йшов у складі передової групи, навантаженої зброєю, патронами, РПГ (ручний протитанковий гранатомет – авт.), лопатами. Ніхто не знав наскільки там все погано. Полем ми йшли десь хвилин двадцять. Як більш досвідчений, йшов попереду, ведучи групу. Вузькими стежками, часто петляли попри зруйновані будинки і спалену техніку. За цей час небо від абсолютної темряви змінилось до сходу сонця і білого дня".



Військовий розповідає, що ворог їх зустрів вогнем з АГС (автоматичного станкового гранатомета – авт.).

"Коли ми вже підходили до кінця поля, роздивились край спаленої посадки і вузькі окопи. Вже на самому підході до окопів нас зустрів вогонь із ворожого АГС. Ворог нас помітив і це був недобрий знак. Ми з напарником залягли біля самих окопів. Над окопом стояло лиш одне спалене дерево, від якого залишився стовбур. Група, яка була зі мною, залягала на відкритій місцевості і не знала, що робити. Як тільки з’явилася можливість підвести голову, почав їм кричати, що треба розосереджуватись і рухатись далі – вздовж посадки. Там є хоч якесь укриття. Тільки-но інші встигли зайти в посадку метрів через двадцять, чую свист і вибух: прилетіла 82-мм міна. Зриваємося, встигаємо залягти в нове укриття, а туди, де раніше ховалися, прилітає міна", – розповідає М. Бучацький.



"День був дуже важкий"

Групу пана Миколи прикривала наша артилерія.

"Командир по рації запитує обстановку. Через хвилину каже: "Зараз вас прикриє наша арта". Ще десь через хвилину обстрілів чую прихід нашого 155-мм снаряду. Одразу обстріл ворога припинився. Після того командир передав: "Плюс, молодці. Тепер облаштовуйте позицію і здійснюйте спостереження". Провідник у нас виявися пораненим, а з ним ще один наш хлопець. Доки була можливість, вони відступили. Потім ми з напарником почали копати і облаштовуватись. Через деякий час прийшла друга група і забрала з собою ще двох людей. Потім ще одна і з ними двоє пішли по підтримку. День був дуже важкий. Періодичні обстріли, групи, що були попереду, приймали бій і займали позиції", – згадує М. Бучацький.

Військовий каже, що ситуація була складною, адже залишилися поранені від попередніх підрозділів, окопи яких відділення пана Миколи займало.

"Ввечері зібралася група із чотирьох поранених з турнікетами, що потребували допомоги і огляду лікаря. Ввечері з нами зв’язався командир і запитав, хто з нас добре запам’ятав дорогу. Напарник сказав, що може провести, якщо буде потрібно. Командир наказав провести. Напарник залишив мені рацію, зустрів поранених і відвів їх. Десь через хвилин двадцять чую автоматні постріли, які наближаються. І це не один чи два автомати, а група. Висока трава на горизонті і яр, який починався перед посадкою, заважали огляду. Передаю командиру, що чую, як наближаються автоматні постріли. Він каже: "Приймай бій, ми прикриємо". Розумію, що зайве розкривати свою позицію ворогу не треба, підбігаю до краю посадки і окопів, де по нас вели обстріл, і вистрілюю туди один магазин. Лиш встигаю відбігти звідти, як туди починає стріляти АГС. Майже одразу чую, як летить наш 155-мм снаряд. Вибух – і одразу все змовкло. Не чутно ні автоматів, ні АГС. Доповідаю, що все тихо", – говорить військовий.



"Не стріляй, Миколо, свої"

Через рацію Миколі передали, що його напарник, який відводив групу поранених, отримав поранення, коли повертався на позиції.

"Я вже готую собі автомат, патрони і гранати, щоб зручно було швидко їх використати, бо розумію: ніч буде важка. Починаю вдивлятися в тепловізор і бачу теплові силуети недалеко від мене. Беру гранату і думаю, що зараз їх підпущу ближче і буду кидати. Вдивляюсь далі: тепловий слід поступово відступає. Думаю, мабуть, вирішили відступити, бо не знають, скільки тут може бути. Через деякий час чую, як починає стріляти ворожий АГС, – провадить пан Микола. – Стріляє далеко від мене, але потроху наближаючись. І тут чую: "Не стріляй, Миколо, свої". Біжить напарник, а за ним під обстрілами – евакгрупа. Я кажу: "Сказали, що ти триста!". Він показує на ногу і каже: "Нічого, жити буду".

"Ніч минула відносно тихо, – продовжує він. – На ранок на нас виходить командир і каже, що зараз підійде нова група, яка нас поміняє. Коли ми виходили через поле, нам вслід стріляли кулемети. Перший раз бачив, як кулі лягали в землю просто біля наших ніг. Але до ворога було далеко, і ми не зупинялись, тож попасти в нас було важко".

Окрім задач на полі бою, пан Микола допомагає своєму підрозділу співпрацею з волонтерами, адже має повагу у своїй громаді. Військові кажуть, що волонтери забезпечують усім – від продуктів до автівок та дронів. У 2023 році Миколу Бучацького нагородили медаллю "Захиснику Вітчизни".



Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram