Невідома Буковина: на страти для «виховання» приводили дітей

У давні часи Чернівецький магістрат мусив дбати про спорудження ганебного стовпа і шибениць, витрачаючи на це кошти з міського бюджету.

Де стояв один із перших ганебних стовпів у місті – невідомо. Історик Р. Ф. Кайндль припускав, що, можливо, на Головній вулиці або на Ринковій площі (нинішня Центральна). Шибениця стояла біля старих кладовищ (за університетським інститутом).

{reklama}

Пізніше вона височіла на Штурмвізе (між теперішніми Центральним парком культури та відпочинку і вулицею Героїв Майдану). А у 60-х роках XIX століття її перенесли у верхню частину вулиці Руської в напрямку монастиря Гореча.

І лише від початку 1870-х виконання смертних вироків відбувалося у тюремному дворі. Цісар Йосиф скасував смертну кару, за винятком справ, проваджених за законами воєнного часу при заколотах і бунтах. Та згодом смертну кару знову запровадили, і постало питання про відновлення старої шибениці.

До спорудження шибениці магістрат підходив дуже серйозно. Не шкодували грошей і на страти. У рахунку міської каси від 19 травня 1803 року вказано, що на будівництво шибениці витратили 12 сажнів дубового лісу вартістю 1 фл. і 30 кр. Очевидно, що йшлося про споруду, розраховану на тривалий час.

Будівництво очолював тесля Петро Файт. Разом із ним працювало ще 16 підмайстрів, яким платили. Для робіт придбали нову драбину вартістю 4 кр. Окрім того, громада повинна була надати підводу, сіно для сидіння засуджених на возі і 10 сторожів для їхньої охорони.

Катами у Чернівцях від початку XIX століття до 1855 року були члени родини Гурських. Тому ще довго для чернівчан слово "гурський" було синонімом слова "кат".

Як пише Кайндль, дбали і про "виховний момент страти". Скажімо, під час страти вбивці чернівецької єврейки Леї Міллерин у 1803 році за спеціальним наказом окружного управління "повинні були з’явитися до шибениці деякі старійшини громади і кілька дітей віком від 10 до 15 років, аби повсюдно рознести звістку про такий злочин для застрашливого прикладу". Втім, коли виводили і страчували бідних грішників, то без всяких наказів була присутня величезна юрба.

І якщо інколи траплялося, що під час страти була "не дуже велика юрба", як у голодному 1866 році, то це оповідачі особливо підкреслювали.

Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram