«Без цих серветок хлопці не можуть!»: на Буковині виготовляють засоби гігієни для військових - відео

Допомога ЗСУ. Фото molbuk.ua

Мережа волонтерських груп на Буковині власноруч, практично з нічого, створює замінник душу для фронту. Передають його навіть на нуль і в госпіталі.

Про це ідеться у публікації "МБ", пише molbuk.ua


"Там, куди йде наша продукція, вихідних нема! Отже, і нам треба їм допомогти… Для наближення перемоги!" – Микола Ковальчук розповідає, не випускаючи з рук ножиць. Він єдиний чоловік у волонтерській групі Сторожинця. Тож у свої 74 виконує найважче завдання.


Пан Микола. Фото molbuk.ua


Ось уже четвертий рік день у день він нарізає спеціальне полотно на серветки для військових. Потім жінки їх складають, вимочують у розчині гліцерину, пакують в герметичні пакети й бусами передають на передову.



– Без цих серветок наші хлопці не можуть. Черга стоїть на замовлення! – пояснює волонтерка Ольга СУШИНСЬКА й гортає в телефоні фото з ящиками серветок від військових. – Хлопці постійно дякують, кажуть, що навіть квадрокоптерами кидають солдатам на нуль ваші серветки. Це так приємно! У них же в окопах води для вмивання немає. Ми ж робимо зручний формат серветок, щоб вистачило освіжитися чи витерти обличчя після бою. Розчин використовуємо той, яким на заводі просочують вологі серветки для немовлят. Навіть на стабілізаційні центри для поранених ці серветки постачаємо.


Допомога ЗСУ. Фото molbuk.ua

Ольга допомогла організувати це мінівиробництво в будинку своєї дочки, що навпроти місцевої музичної школи. Там вдосталь місця, тепло.

"Раніше серветки складали в дуже тісній кімнатці при благодійному фонді, – пригадує Ольга. – Я запропонувала поговорити з дочкою, і так ми працюємо тут. Коли привозять сировину, пакети аж до стелі складаємо". Ольга показує на стелажі з білими згортками.

"Всі ми цією війною зв’язані"

Більшість із понад десятка постійних волонтерок заохотила до цього Людмила КОВАЛЬЧУК з Лимана на Донеччині.

– Є у нас така група в Сторожинці "Жіночі серця". Краще б її не було, – зітхає Людмила. – Це група об’єднує жінок, сестер, матерів загиблих військових. Коли мій Сергій загинув, Надя, координатора групи, запрошувала мене. Я відмовлялася, казала, що ще зарано, але ми спілкувалися. Тим часом на фронті розібралися, що таке наші серветки, і замовлення почали рости. У нас катастрофічно не вистачало людей. По 30 ящиків-бананок треба було пакувати, я ламала голову: кого ще залучити?! Дзвоню Наді, а вони тоді збиралися в бібліотеці просто каву попити. Кажу: "Я вам обіцяю каву, за це серветки будете складати". Вони прийшли! І почалося…
Так ця група тут і опинилася.

У Лілі син служить, У Галі син служить, у Марти і Галини чоловіки загинули… Всі ми цією війною пов’язані. Майже всі тут біженці, у всіх розбиті будинки, повертатися нема куди. Які думки? Здуріти можна! Ми говоримо і про те, що болить, так час іде швидше. Прийшов на роботу в понеділок, а уже й п’ятниця. Удома ж той час вічність буде тривати.

Знайти робочі руки

– Кому чай? – запитує пан Микола, несе чайник і пригощає охочих. Розповідають, що допомоги ні в кого не просять. Хоча лише на зіппакети для герметичного пакування серветок щомісяця витрачають близько десяти тисяч гривень. Однак найбільша проблема – знайти робочі руки.

– Раніше ми робили навіть рушнички більшої довжини, скручували їх рулоном. Зараз просто ніколи: бачите, я один ріжу, не встигаю, – пояснює чоловік. – Переселенців у Сторожинці багато, зараз нові сім’ї з’явилися з Костянтинівки, Дружківки. Але я вам чесно скажу: ми розмовляли з людьми, та вони допомагати не дуже хочуть. Перше запитання: скільки вам платять? Ніхто не розуміє, що ми працюємо просто так. І все…

Жінки поруч зауважують, що залучити їм вдалося Давидівську селищну раду, учнів Сторожинецької школи, які працюють постійно. За роботою знаходять друзів, діляться спогадами, відводять душу. "Містечко це красиве, а літом – взагалі рай, квіти, пахощі, природа, – каже пан Микола. – У нас на Донбасі промислові райони, терикони. А тут гори. Ще як син живий був, возив нас в гори. А зараз уже нема… Хіба інші розкажуть. Хто куди поїде, то покаже фото. Гарні краєвиди. Там, вдома, навіть фундаменту не залишилося від хати – усе розбито. І тим більше, син тут лежить, залишати його одного теж ніяк. Отож і ми будемо в Сторожинці…".

"У кожного своя помана"

Основну сировину для серветок забезпечує лікар з Чернівців Володимир МИКОЛІВ. Приїжджає зазвичай пізно ввечері, після роботи в лікарні, з повним бусом полотна. Забирає готові ящики серветок. Постачає не лише їх, а й волонтерів у Давидівці, Кам’яній, Хотинському і Заставнівському районах. Далі організовує доставку на фронт готових серветок.

– Я понад два роки відслужив військовим лікарем, бачив, у чому є потреба, – розповів Володимир Миколів. – У 2022-му військові частини були дуже погано укомплектовані медичними засобами. Я дізнався, де працює завод вологих серветок, і відтоді п’ятий рік беру в них відходи виробництва. Це полотно завод раніше викидав. Воно непридатне для конвеєра, але придатне для ручного виготовлення серветок. Так народилася ця волонтерська діяльність.

Володимир підрахував, що завдяки мережі складальників-пакувальників серветок виходить суттєва підтримка для фронту. Ринкова вартість однієї "ходки" буса, а це 40-45 повних коробок-бананок, – близько тисячі євро. Подарунок сотень рук благодійників.
На запитання, чи планують збирати кошти на пальне чи інші витрати, чоловік відказує: "Я нікому не кажу "дайте". Кошти нехай збирають ті, кому вони потрібніші: дрони чи авто для фронту тут не змайструють.

А ми якось справляємося. Знаєте, на Буковині є така традиція – давати поману. Це моя помана. Я п’ятий рік сам машину заправляю, воджу, ремонтую. Інші витрачають свій час, працю, кошти, хтось дає приміщення безкоштовно і опалює його, хтось шиє м’які ноші чи готує їжу для фронту… Підтримка потрібна, бо ж, бачите, більшість цих людей уже старша, здоров’я підводить. Якщо хтось захоче підтримати, нехай допомагає. У кожного своя помана".


Робота волонтерів. Фото molbuk.ua

Читайте новини "МБ" у Google News | Facebook | Telegram | Viber | Instagram