Люди, які не залишають у біді. Блог Анни Семьонової

Наша мама завжди вчила нас із старшим братом не залишати людей у біді. І коли мами не стало, люди не залишили нас… 29 вересня 2026 року в польському місті Острув-Великопольський загинула моя мама Галина Дворнік. Їй було лише 59 років.

Того ранку мама встала вдосвіта. Зібрала обід і вирушила на роботу. Було 05:14. Вона переходила дорогу на пішохідному переході, який добре освітлювався. Світлофор показував жовте світло. У цей час доби світлофори працюють лише в жовтому режимі. Мамі залишалося зробити лише чотири кроки, щоб перейти дорогу. Чотири кроки… Та 66-річний громадянин Польщі на великій швидкості збив маму.

Вона отримала травми, несумісні з життям. Через 50 хвилин після аварії померла під час реанімаційних заходів…. Наразі триває досудове розслідування.

За шість років роботи в редакції "Молодого буковинця" я оприлюднила сотні повідомлень про аварії. Розповідала десятки історій людей, які втратили рідних у ДТП. Писала про чуже горе. Про життя, яке в одну мить розділилося на "до" і "після". І ніколи не думала, що одного дня така історія стане моєю.

Життя ніби зупинилося. Та ти маєш щось робити. Шукати відповіді. З’ясовувати. Ухвалювати рішення. І все це – у чужій країні, де інша мова, інші закони. Я була у відчаї. Не знала, за що хапатися…

Та мене не залишили саму. Найближчі друзі мами надали підтримку. Ми знайшли адвоката. Проводили десятки розмов зі слідчим і прокурором. 11 жовтня разом із братом, який є військовослужбовцем, ми привезли маму до України та поховали у рідному селі…

Тож хочу подякувати кожному, хто був поруч: за кожне смс, за кожен дзвінок, за підтримку, яку ви виявляли фінансово, за обійми…

Я дякую читачам "Молодого буковинця" та жителям села Іванівці. Ви телефонували до мене, говорили теплі слова. Нагадували, що я повинна бути сильною. До мене телефонували люди, про яких я писала ще у 2019 році. Це неабияк розчулило та додавало сил. А поки ми з братом були в Польщі, наші сусіди в селі допомогли з організацією поховання.

Я щиро вдячна колективу "Молодого буковинця"! Адже ми не просто колеги – ми маленька сім’я. Дорогі мої колеги, дякую за обійми та за те, що я просто можу поговорити з вами. Ви даєте сили рухатися далі та не падати духом.

Бережіть себе та своїх рідних!

Читайте новини "МБ" у Google News | Facebook | Telegram | Viber | Instagram