«Хіба гроші можуть замінити чоловіка чи тата?»: з якими проблемами стикаються родини полеглих захисників на Буковині

Фото molbuk.ua

"Чому ви його не зберегли? Чому ви його відпустили?" Такі запитання чують дружини загиблих захисників. Дружини зниклих безвісти місяцями шукають інформацію про чоловіків, а родини полонених роками живуть у невідомості. Після втрати близької людини жінки змушені долати ще й бюрократичні перепони, з’ясовувати питання виплат та відстоювати права своїх дітей.


Про це говорили дружини загиблих, військовополонених, поранених захисників під час зустрічі. Вони ділилися досвідом і розповідали про проблеми, які часто залишаються непомітними для суспільства, ідеться у публікації "МБ", пише molbuk.ua


Жінки наголошують: їм потрібні не жалість і співчуття, а повага, розуміння та реальна допомога.

"Залишаються сам на сам із проблемами"

Директорка благодійного фонду "Разом вперед" Тетяна Нагірняк каже: дружини військових часто залишаються сам на сам зі своїми проблемами. Замість чітких відповідей від військових частин і державних установ вони нерідко отримують формальні відписки або змушені самостійно шукати потрібну інформацію.


"Частіше за все допомогу такі дружини отримують від тих, хто вже пройшов цей шлях. Вони комунікують між собою, одна одній допомагають зібрати документи", – розповіла Тетяна Нагірняк.

Особливо складно родинам зниклих безвісти. Жінки не знають, що сталося з чоловіками, не мають підтвердження, що вони в полоні або загинули, а через невизначеність можуть не отримувати пільг.

"Вони навіть не знають – свічку за упокій ставити чи за здоров’я. З такими жінками найважче, тому що ти не можеш підібрати слова, не можеш підтримати", – каже директорка фонду.

Буває, що дружини самі знаходять інформацію про чоловіків у полоні, а вже з нею йдуть до військової частини та ТЦК.

"Не має жінка прокидатися зранку і гортати Telegram, щоб знайти інформацію про чоловіка", – наголошує Тетяна Нагірняк.

Ще одна проблема – виплати. Через помилки в документах або неправильне оформлення з боку військових частин родини можуть місяцями й навіть роками чекати на гроші.

Водночас, за словами Тетяни Нагірняк, у суспільстві часто вважають, що родини загиблих отримують 15 мільйонів гривень і більше не потребують допомоги. Та часто ці кошти можуть розподілятися між кількома родичами.

"Хіба гроші можуть замінити чоловіка чи тата? Тим паче, що жінка залишається сама з дітьми, яких треба ставити на ноги, вчити, забезпечувати житлом", – зазначила вона.

"А що, у тебе немає тата?"

Олеся Димнич – дружина загиблого сержанта Романа Димнича. Коли чоловік пішов на війну, вона тижнями чекала на повідомлення, що він вийшов із позиції. Та прийшла звістка про його загибель.


"У цей момент я зрозуміла, що ті тижні очікування були щасливими, бо ти ще чогось чекала", – згадує жінка.

Найболючіше – бачити, як діти стикаються з відсутністю батька, і чують недоречні запитання від інших.

"Суспільство має знати, що жодна копійка не зрівняється з тим, що дитина приходить і плаче. Що інших до школи привіз тато, а її – ні. А ще хтось може вимовити: “А що, в тебе немає тата?”". Але це хоч діти. А коли говорить доросла: “Чому ви його не зберегли? Чому ви його відпустили?” – це ніяк не вкладається в голові", – каже Олеся Димнич.

Ліліана Мартинюк втратила чоловіка Миколу, прикордонника, який загинув у 33 роки. На початку війни родина жила на півдні України. Ліліана працювала в освіті, подружжя будувало плани, мріяло придбати житло. Через війну жінка мусила виїхати з дітьми.
Після загибелі чоловіка влітку 2022 року вона ще певний час працювала. Та згодом у старшого сина виявили онкологічне захворювання. Пізніше подібна хвороба почалася і в доньки. Нині з онкологією бореться також батько Ліліани.


"Мені кажуть: “Ти сильна”. Але я вже не сильна, – каже жінка. – Я не бажаю нікому 15 мільйонів, ту квартиру, яку за них купила. Нікому не бажаю того "щастя", яке мають наші діти".

Жінка порушила питання шкільного харчування. Її дитина залишається на групі продовженого дня і до кінця дня голодна, тож купує додатковий обід. Раніше, до впровадження безкоштовних сніданків, обіди для пільговиків були безкоштовними. Жінка зверталася до керівництва ліцею та управління освіти, однак питання досі потребує вирішення.

"Я не говорю зараз лише за свою дитину, і тут справа не в ста гривнях. Просто чи думає влада взагалі про родини наших захисників?" – обурена вона.

Юлія Шевчук розповіла про чоловіка, який служив у поліції, брав участь в АТО, а з початком війни знову пішов до війська. Після двох років служби він демобілізувався, щоб доглядати за батьком.Через два місяці чоловік збирався на роботу, коли в нього раптово зупинилося серце. Він помер на руках у дружини.


Після цього Юлія почала оббивати пороги установ, намагаючись з’ясувати, чи має родина право на виплати та пільги. Та довести зв’язок смерті чоловіка з військовою службою було складно: не вистачало медичних документів.

"Коли чоловік помер, буквально на третій день після похорону з мене пільги всі зняли, з дитини пільгове харчування зняли, на квартири пільги зняли. Я лишилась просто сама", – розповіла Юлія.

Жінка виховує сина, який навчається у шостому класі. Родина живе навпроти Алеї Слави на вулиці Воробкевича. Юлія зверталася до міської ради з проханням розмістити там фото чоловіка.

"Я не можу дитині пояснити, що твій тато не герой, бо він просто пішов воювати. Сам собі захотів і пішов", – каже вона.

Олеся, дружина військовополоненого, розповіла, що її чоловік до війни працював за кордоном, але згодом добровільно пішов воювати. Понад півтора року він перебував на бойових позиціях, а у 2024 році потрапив у полон. Відтоді родина чекає на його повернення.

Пошуки інформації, документи й звернення до державних органів стали для жінки випробуванням. Найбільше допомогли волонтери, рідні, побратими чоловіка та інші дружини військових.

"Ти не знаєш, куди йти, що робити. Просто невідомість", – розповіла вона.

За словами жінки, на звернення родини часто чують: "Чекайте". Так минають місяці, роки. Олеся також порушила питання шкільного харчування. Каже, діти скаржаться, що їжа часто холодна.

"Якщо вже зобов’язалися годувати дітей безкоштовним харчуванням, то воно має бути не холодним, а хоча б теплим. Має бути якась повага також і до дітей", – наголосила жінка.

"Я не вдова. Я дружина Янгола"

Наталія Слободян 15 місяців шукала свого чоловіка Миколу Гергиля, який вважався зниклим безвісти. Увесь цей час родина жила надією, що він повернеться. Наталія закликає людей підтримувати родини зниклих безвісти та військовополонених, долучатися до акцій на їхню підтримку. Жінка наголошує: після втрати чоловіка родини потребують не жалю, а поваги.


"Я – не вдова. Я дружина Янгола. Я дружина героя, який віддав своє життя", – сказала Наталія.
За її словами, навіть попри створені державні структури, рідним часто доводиться самостійно шукати зниклих безвісти, їздити до установ, організовувати акції та привертати увагу до своїх близьких.

Вона також закликала допомагати військовим, які повертаються з полону, та їхнім родинам.

"Я вас прошу допомогти їм, бо у них потім починається інше пекло. Пекло уже тут, вдома", – наголосила Наталія.


Читайте новини "МБ" у Google News | Facebook | Telegram | Viber | Instagram