Серця, квіти й яскраві крапки: мисткиня зі столиці розповідає про пошуки буковинського розпису

Яскраві серця, білі крапки та квіткові мотиви – буковинський розпис легко впізнати за чистими кольорами й характерними мотивами. Його можна було побачити на печах, скринях, шафах і стінах буковинських хат. Те, що не знищили численні побілки та ремонти, тепер шукають у музеях, старих світлинах і приватних колекціях.





Саме таку традицію вирішила дослідити киянка Ольга Шуманська. Коли жінка переїхала до Чернівців, ще не знала, що невдовзі почне шукати містом сліди місцевого розпису. Спочатку були старі фотографії, відвідини музеїв, бібліотек, скрині, шафи та випадкові знахідки. Так особистий інтерес художниці поступово перетворився на дослідження традиції. Вона знайшла грантову програму від проєкту “Лабораторія культури” та подала свою пропозицію провести дослідження буковинського розпису. Її ініціатива знайшла підтримку та відгук від інших активістів. Жінка з січня взялась за самостійі розвідки, потім зібрала команду і з березня 2026 року разом із трьома однодумицями: дослідницею Альоною Садовською, художницею Анастасією Пономарьовою та СММ-ницею Олександрою Калугіною – розпочали на Буковині дослідження місцевої традиції розписування. І майже за рік розвідок зібрали багато його зразків. Нещодавно дослідниці проводили презентацію, де демонстрували знайдене.

Із чого почалися пошуки буковинського розпису?

Ольга – журналістка та художниця. Вона активно почала малювати українські розписи під час війни. Каже, що така творчість допомагає впоратися з тривогами.


На фото Ольга Шуманська.

"Процес розпису ментально мені давав відчуття безпеки і спокою, якого не вистачало, – ділиться мисткиня, – було важко боротися з поганими думками. У 2022-му році я вивчала теорію самчиківського розпису. Пройшла майстер-клас, шукала відео на Ютубі, читала статті. Знайшла книгу Ольги Машевської, де вона досліджувала це питання".


У 2025 році Ольга подалася на конкурс самчиківського розпису. Каже, що під час пошуків інформації про цей вид мистецтва почалися дивні збіги.



"Сьогодні, наприклад, я шукаю інформацію про цей розпис і знаходжу, що завтра біля мого будинку відкриття виставки з ним. Сприйняла це за знак", – зауважила жінка.

У Чернівцях художниця зацікавилася вже іншим питанням: чи взагалі існує феномен саме буковинського розпису?

Вона знайшла світлини розписаних будинків, які зазнимкували активісти громадської організації "Кафедра Буковини". Далі вирішила знайти усю можливу інформацію в Чернівцях.



Разом із командою Ольга відвідала місцеві бібліотеки та музеї, наприклад, у музеї у Старому Вовчинці знайшла цікаві розписані екземпляри. А у закладі "Файно", взагалі випадково натрапила на розписану скриню, коли зайшла туди пообідати.

Серця, квіти та міські пейзажі з храмами

Якщо уявити буковинський розпис, то це насамперед плавні лінії, квіткові мотиви, яскраві серця, квіти намальовані крапками. А ще – стилізовані міські пейзажі, схематичні зарисовки будинків та храмів. Серед тваринних мотивів – олені, лебеді та птахи.




"Часто зображують серце з білими цятками навколо, – ділиться киянка, – білий колір означає духовність, чистоту. Загалом на Буковині дуже багато релігійних мотивів, тут такий менталітет. Багато церков, різних конфесій, куди люди справді ходять. Саме в цій частині України відчула реальну “пасхальну тишу” вранці, коли всі люди на службах у храмах".


За словами дослідниці, у буковинському розписі чорний колір асоціюють землею та захистом предків. Червоний – означає життя та життєдайну енергію. Зелений – весну, пробудження природи і достаток. Жовтий – це сонце, тепло і добробут.

Для цього розпису використовують чисті, яскраві, насичені кольори – без переходів та градієнтів.

Де зберігаються унікальні речі, які ми могли бачити десятки разів й не знати, що вони розписані по-буковинськи?


Сьогодні відшукати автентичний буковинський розпис непросто. Розписів на печах та в будинках майже не збереглося, адже їх перебілювали декілька разів на рік перед великими святами.



"Але під час експедиції ГО “Кафедра Буковини” у Снячеві знайшли хату зі збереженим розписом, – розповідає Ольга. – Це унікально. Найбільше розписаних елементів збереглося на меблях, в основному на скринях. Тож ми й сконцентрувалися на їхньому пошуку. Дві скрині знайшли на OLX".


Ще одну важливу знахідку команда зробила у Чернівецькому обласному музеї народної архітектури та побуту – там знайшли піч із розписом 1870 року. Там же побачили скриню з міським пейзажем.



У фондах Чернівецького обласного художнього музею зберігаються шафа та скриня, але їх не можна побачити на експозиції, оскільки вони перебувають на зберіганні у фондах. Їхні фотографії можна переглянути в альбомі музею.



Так поступово окремі знахідки складаються в картину традиції, яку довгий час було складно побачити цілісно.

"Мені подобається працювати саме з кольором"

Для Ольги це дослідження – не лише про історію мистецтва. Вона сама працює з кольором і бачить у традиційних українських розписах щось дуже сучасне.

"На час початку проєкту жила тут десь пів року і не знала місцевості, – ділиться Ольга. – Але ж бажання було міцне, тому вирішила, що хочу досліджувати розпис, сформувати власну команду".


Ольга каже, що вважає українські розписи авангардними. На її думку, попри давність, вони виглядають дуже сучасно.



"Тут багато неархаїчних, динамічних кольорових елементів, – ділиться мисткиня. – Як художниця займалася абстрактним мистецтвом, і мені дуже сподобалося працювати саме з кольором. І в розписах, наприклад, самчиківському і київському я побачила продовження того, що я робила".


Однією з важливих знахідок стала книга "Писанки наших бабусь. Юрія Ференчука, яку художниця знайшла в бібліотеці.


"У автора така важка доля, – розповідає дослідниця. – Пройшов через репресії, табори, а після цього повернувся і продовжив відроджувати і замальовувати традицію писанкарства. Культура має значення. Не дарма червоний комісаром, якому Ференчук дав писанку, розбив її. Ференчук у цей момент подумав, що не дозволить руйнувати народну культуру, відчув сильне почуття протесту. Мене ця історія дуже надихнула. Маю схожі цінності. Зрозуміла, що якщо займатимусь цим, то, мабуть, теж відчуватиму себе щасливою".


Для Ольги пошук буковинського розпису виявився не просто дослідженням орнаментів чи кольорів. Це спосіб побачити, що залишилося від традиції, яку роками перекривали новими шарами фарби, і спробувати повернути її в сучасний культурний простір.


Фото надала Ольга Шуманська.


Раніше molbuk.ua розповідав історію села Давидівці, де зберігають мультикультурну духовну історію Буковини.

Читайте новини "МБ" у Google News | Facebook | Telegram | Viber | Instagram