«Дякую, що врятували»: бойова медикиня 82 Буковинської бригади - про службу на фронті

Фото: 82 окрема десантно-штурмова Буковинська бригада

До початку повномасштабної війни "Сонце" працювала медичною сестрою у відділенні ортопедії та травматології. Допомагала людям відновлюватися після травм, а про військову службу тоді знала лише ззовні. Нині вона — бойова медикиня аеромобільного батальйону 82 окремої десантно-штурмової Буковинської бригади.

Про свій шлях до війська, роботу з пораненими та людей, заради яких продовжує служити, військовослужбовиця розповіла відділенню комунікацій 82 окремої десантно-штурмової Буковинської бригади, пише molbuk.ua


Ще в дитинстві "Сонце" мріяла стати і військовою, і медикинею. Тоді вона не уявляла, що колись доведеться поєднувати ці професії в умовах війни.

"27 липня 2022 року добровільно пішла на службу. Хотілося бути там, де я можу допомогти найбільше. Так дитяча мрія стала свідомим дорослим рішенням", — розповідає бойова медикиня.


У війську їй стали в пригоді медичні навички, здобуті в цивільному житті. Водночас важливим виявилося вміння знаходити підхід до людей — спокійно поговорити, вислухати та пояснити, що відбуватиметься далі.

"Усвідомлення того, що від твоїх дій може залежати чиєсь життя, хвилює, але водночас змушує зосередитися. Емоції часто приходять уже потім, коли є змога видихнути", — каже військовослужбовиця.

За її словами, у підрозділі від перших днів вона відчувала підтримку та довіру. Попри поширені стереотипи про те, що жінкам нібито бракує витривалості для військової роботи, "Сонце" переконалася, що головне — це взаємодопомога та вчинки людей поруч.

Найбільше їй запам’яталися не окремі евакуації, а зустрічі з пораненими, яких вона колись вивозила з небезпеки. Через певний час військові впізнавали її та дякували за порятунок.


"Мені важко виділити одну евакуацію. Усі вони були частиною нашої роботи: якісь проходили легше, якісь — важче. Але найбільше запам’яталися зустрічі через деякий час, коли поранені впізнавали мене й говорили: “Ви мене забирали. Дякую, що врятували”", — розповідає медикиня.

Побачити людину живою та почути ці слова для неї — велике полегшення. Саме тоді особливо відчуваєш, заради чого виконуєш свою роботу.


За час служби "Сонце" стала впевненішою та рішучішою. Вона навчилася більше цінувати час із близькими й прості спокійні моменти. Водночас, каже військовослужбовиця, служба не змінила її бажання бути ніжною, відчувати любов і тепло та мати поруч рідних людей.

"Я служу заради наших людей, своїх близьких і можливості жити у вільній Україні. За кожним пораненим — ціле життя, рідні, які чекають на нього вдома", — наголошує бойова медикиня.


Тим, хто поки не бачить себе у війську, вона радить не знецінювати власні здібності, а подумати, що саме може бути корисним іншим.

"Не потрібно бути схожим на когось, щоб знайти своє місце. Варто подумати, що ви вмієте і чим можете бути корисні. Це серйозне рішення, яке слід приймати свідомо. Але не знецінюйте себе лише тому, що зараз ви не бачите себе у формі", — каже "Сонце".

Читайте також: Бойова медикиня із Чернівців отримала "Золотий хрест" від Сирського.

Читайте новини "МБ" у Google News | Facebook | Telegram | Viber | Instagram