Вісім церков одного села: як Давидівці зберігають мультикультурну історію Буковини

Давидівці на Буковині – село, де історія різних народів і віросповідань збереглася не лише в архівах, а й у дерев’яних храмах, старих хатах та місцевих традиціях. Під час експедиції Чернівецькою областю учасники громадської організації "Кафедра Буковини" нарахували тут вісім церков та культових споруд.




Дослідники, які документують культуру, архітектуру, традиції та побут Буковини, побачили у Давидівцях як доглянуті храми, так і занедбані сакральні споруди та їхні руїни. Частина церков збереглася в автентичному вигляді, інші зазнали сучасних перебудов – зокрема, деякі дерев’яні стіни обшили вагонкою.

Історія села, за переказами місцевих жителів, пов’язана з різними народами, які жили на цій території за часів Австро-Угорщини. Тут оселялися чехи, поляки, німці, словаки, молдавани та румуни. Місцеві також пов’язують походження села з єврейським населенням. Саме багатонаціональність, за розповідями жителів, і стала однією з причин появи в Давидівцях храмів різних конфесій.

Село, де кожен хотів мати свою церкву

За місцевою легендою, землі, на яких виникли Давидівці, належали панові, який програв їх у карти. Новий власник вирішив роздавати ділянки безкоштовно, поставивши лише одну умову: той, хто отримував землю, мав вирубати ліс і віддати деревину новому господарю.

Так у селі почали селитися люди різного походження та віросповідання. Кожна громада прагнула мати власну святиню – і з часом Давидівці перетворилися на своєрідний сакральний літопис Буковини.

Сьогодні дослідники згадують тут німецький римо-католицький костел, лютеранську кірху, польський костел, греко-католицьку церкву, Параскевську та Петрівську церкви, Михайлівський собор. У селі також була синагога, яка до наших днів не збереглася.



Однією з найдавніших святинь є церква Святих Архангелів Михаїла та Гаврила 1786 року. Це приземиста дерев’яна церква хатнього типу, зведена з брусів та покрита дранкою.

Ще один храм – церква Святого Михайла 1939 року. Її спорудили за часів румунського правління, що позначилося на архітектурі. На відміну від низьких буковинських дерев’яних церков, споруда має значно виразнішу вертикальність та риси румунського церковного зодчества.

На хуторі Старий Зруб розташована греко-католицька церква Пресвятої Трійці 1881 року. Її звели коштом вихідців із Болехова, тому храм має риси галицької церковної архітектури й відрізняється від традиційного буковинського стилю.

Для польської громади села у 1920-х роках на пагорбі дорогою до присілка Новий Зруб побудували невеликий римо-католицький костел Імені Пресвятої Діви Марії.

Окремо дослідники звернули увагу на костел Святої Рози – дерев’яну споруду хатнього типу, зведену з брусів і покриту дранкою.



Під час експедиції учасники поспілкувалися з місцевим жителем, родина якого на початку ХХ століття придбала церкву, привезену до Давидівців.

Ця історія відкриває маловідомий бік місцевого життя – традицію купівлі храмів окремими родинами. Фактично йдеться про своєрідні родинні церкви, які могли перевозити з іншої місцевості та встановлювати на новому місці.

Одна з греко-католицьких церков, яку побачили мандрівники, також була привезена з Прикарпаття. Храм повністю дерев’яний і встановлений на спеціальних опорах.

Деякі споруди збереглися майже без змін. В одній із церков навіть дах зроблений із дерева. На інших храмах можна побачити характерні металеві вигнуті – ажурні – хрести.

Втім, не всі святині дочекалися належного догляду. У занедбаних церковних будівлях місцеві жителі зберігали сіно та різні побутові речі.

Попри значну кількість храмів, місцеві священнослужителі кажуть, що нині до церков приходить небагато людей. За їхніми словами, це пов’язано не з надлишком святинь, а радше зі зневірою та відсутністю можливості регулярно відвідувати богослужіння.

Водночас один зі священнослужителів зауважує: навіть за невеликої кількості парафіян у храмі відчувається дух намоленості.

Окрім церков, село зберегло традицію давніх печей та дерев’яних хат

Експедиція дозволила дослідникам побачити не лише сакральну архітектуру Давидівців.

У селі збереглися традиційні літні печі – кабиці, які встановлювали просто неба та використовували для приготування їжі в теплу пору року.
Мандрівники також натрапили на незвичайну каплицю, яка більше нагадує невелику церкву. За розповідями місцевих жителів, її побудували за кошти екзорциста.



На сільських кладовищах дослідники знайшли надгробки, датовані початком XIX століття. Вони стали ще одним свідченням давності поселення та різноманітності його мешканців.

Особливу увагу привертає житлова забудова. Давидівці й сьогодні сповнені старих дерев’яних хат. Їхню кількість пов’язують із лісом, який раніше оточував село та давав місцевим жителям матеріал для будівництва.

Більшість таких осель зведені з тесаного дерева – тесy. Фасади часто оздоблені вертикальними дерев’яними планками, а самі будинки пофарбовані в яскраві кольори: синій, фіолетовий, бордовий чи зелений із білими декоративними смугами.
Переплетення традицій Буковини в одному селі.



За словами місцевих жителів, Давидівці сформувалися вздовж лісу зі старезними деревами, вік окремих із яких, за переказами, сягає 500–600 років. Назву села пов’язують із чоловіком на ім’я Давид, якого вважають його засновником.

Для дослідників Давидівці – приклад того, як в одному населеному пункті переплелися історії різних народів, конфесій та культур. Дерев’яні храми, старі кладовища, житлові будинки й навіть літні печі тут доповнюють один одного та створюють цілісну картину повсякденного життя минулих поколінь.

Водночас, як зауважують учасники експедиції, жодна з давніх церков Давидівців не занесена до списку пам’яток культурної спадщини місцевого значення. Тож частина цієї історії залишається вразливою перед часом, перебудовами та занедбанням.

Побачити Давидівці, їхні храми та розповіді місцевих жителів можна у відео громадської організації на YouTube.

Раінше molbuk.ua публікував історію мандрівника із Харкова, який досліджує найстаріші села Буковини.

Читайте новини "МБ" у Google News | Facebook | Telegram | Viber | Instagram