255 років тому виникла Садгора, яка колись було містечком пророків і купців

Тут на монетарні карбували власні гроші, відбувалися одні з найбільших у Східній Європі ярмарків із продажу худоби, мешкали барони та чудодійний рабин, який носив сандалі із золотими пряжками.

Нинішня Садгора виникла 1771 року, коли на цій території заснували приватний монетний двір, де карбували гроші під час російсько-турецької війни. Це була перша капіталістична мануфактура у Північній Буковині. Власником монетарні став знавець гірничої та монетної справи барон Гартенберг фон Садогурський. Він отримав від російської військової адміністрації привілей на карбування спеціальних мідних монет. Для цього використовували розбиті турецькі гармати з Хотинської фортеці. Монетарня діяла із серпня 1771 року по серпень 1774-го. За цей час тут відкарбували монет на приблизно 700 тисяч рублів. Мешканці Садгори й досі викопують на своїх городах мідні монети з латинською буквою S. Після закінчення Другої світової війни Садагура отримала сучасну назву Садгора. Деякий час вона була ще самостійним містечком-райцентром. Із 1965 року увійшла до складу Чернівців.

На ярмарках продавали по 10-12 тисяч волів

Зі встановленням на Буковині австрійської влади наприкінці ХVІІІ століття Садагурою почав опікуватися барон Теодор Мустяца. Він виклопотав перед Вищою придворною канцелярією Відня для поселення статус торгівельного містечка. Відповідний дозвіл на це надав 7 грудня 1801 року австрійський цісар Франц ІІ. Найбільші ярмарки з продажу худоби проводилися в липні, серпні, вересні та листопаді. На них продавали по 10-12 тисяч волів. Тут також можна було придбати коней, корів, кіз, овець… Щорічні митні доходи сягали 200 тисяч гульденів. Славу одного з найбільших ярмарків Садагура зберігала до 1881 року.



Окрасою тодішнього містечка став відомий маєток баронів Мустяц, де встановили перший телефонний апарат. Біля маєтку на десяти гектарах був закладений парк-сад із екзотичними рослинами. Донині зберігся високий платан, якому чи то 200, чи то 600 років. Його не можуть обійняти руками і 20 дітей. У нижній частині парку знаходиться джерело, яке вважають цілющим. Є озерце, де колись плавали чорні лебеді та золоті рибки.



На початку ХІХ століття в Садагурі було декілька млинів, велика гуральня, броварня, миловарня, олійниці, лікарня, чимало корчм та шинків. Існувала навіть королівська стайня, де розводили породистих коней. Згідно з переписом 1900 року, в містечку проживало 4635 осіб. Серед них – українці, німці, поляки, євреї.

Цадик, який віщував долю

У тодішній Садагурі було 12 синагог, костел, сім православних і один греко-католицький храм. Тут знаходилася резиденція "чудодійного рабина", завдяки якій містечко називали "малим єврейським Ватиканом".

Взимку 1842 року сюди прибув засновник садагурської династії хасидів – цадик Ізраель Фрідманн. За його кошти збудували розкішний архітектурний ансамбль з червоної цегли. Тут знаходилася священна реліквія – завіса, яка була прикрашена дорогоцінним камінням та вишитими золотом Божими заповідями. При резиденції існувала духовна семінарія, землю і каміння для фундаменту якої привезли аж із Єрусалиму. Цадик Фрідманн мав розкішні екіпажі, численну челядь і навіть власний оркестр. За переказами, він їв зі срібного та золотого посуду. А ще казали, що цадик ходив у сандалях із золотими застібками, без підошов, щоб показати рівність усіх людей перед Богом.


Для простого люду, який приходив сюди звідусіль, він був "чудодійним рабином із Садагури", ясновидцем і пророком, який міг віщувати долю, майбутній шлюб, торгову угоду, чи куди зникла курка, що забігла на сусідський город. За переказами, навіть смертельно хворі люди зцілювалися, доторкнувшись до його одежі. Люди вірили, що в рабина переселилася мудрість царя Соломона, тому його слова були пророчими.
Цадик Фрідманн помер 1850 року. Ще за життя він передбачив день своєї смерті і заповів поховати його на єврейському цвинтарі у Садагурі. Нащадки садагурського цадика проживають в Ізраїлі, США, Бельгії, Великій Британії.

Цікаво знати
Геральдичним символом стала гора

*Засновник Садагурського монетного двору барон Гартенберг (справжнє ім’я Петро-Миколай Нейгарт) народився в Данії 1714 року в родині лютеранського пастора. Початкову освіту отримав у латинській школі при кафедральному соборі. У Копенгагені вивчав медицину.
В Норвегії освоював гірничу справу на одному з найвідоміших рудників із видобутку срібла. У 1749-1750 роках працював у Саксонії як спеціаліст із гірництва і карбування мідної монети. Був причетний до діяльності монетних дворів у Лейпцигу та Дрездені. За заслуги перед саксонським двором у 1753 році отримав баронський титул і змінив своє родове прізвище на Гартенберга.

Новоспечений барон досить швидко зробив карколомну кар’єру: став генеральним гірничим комісаром у Фрайберзі, де був багатий рудник із видобутку срібла та міді. Згодом обійняв посаду верховного гірничого капітана "Oberberghauptmann" Саксонії і дістав чин таємного радника. Після смерті покровителя короля Августа новий саксонський курфюрст Фрідріх Христіан відібрав у Гартенберга всі посади, майно та ув’язнив його. Барона засудили до страти через повішення. Від смерті його врятували впливові друзі та 20 тисяч срібних талерів. Потім було ще дуже багато серйозних фінансових оборудок у різних містах і державах, які принесли барону мільйонні прибутки та поважне місце при дворі.

* Із появою нового поселення виникла і його назва – Садагура. В її основу було покладено слов’янську частину баронового прізвища Гартенберга-Садагурського, як найбільш зрозумілу для російської військової адміністрації, а головне – довколишнього українського населення. Гартенберг запропонував надати новоутвореному поселенню статус ринкового містечка з належними привілеями. Один з елементів його гербового щита – зображення гори – згодом став головним геральдичним символом Садагури.

*Територія Садгірського району займає майже дев’ять тисяч гектарів – 58 відсотків від загальної площі Чернівців. Однак тут проживає приблизно 30 тисяч осіб – майже дев’ята частина всього населення міста. У Садгорі налічується 149 вулиць.

*У колишньому маєтку панів Штромарів зараз знаходиться училище поліції. Перед приходом радянської влади панська сім’я виїхала до Румунії. У родинному парку, який вважався колись одним із кращих у Чернівцях, досі збереглися тюльпанове дерево, рідкісний червоний бук та столітні сосни.

*Церква Святого Спиридона – найстаріша на території Садгори. Спорудили її 1773 року. Тоді була велика злива. І водою з гір принесло церковний вівтар. Мешканцям вдалося витягнути його. Цей вівтар, принесений невідомо звідки, і започаткував храм. Збереглася і давня дзвіниця, якій уже понад два століття.

*Протягом десятиліть переважна більшість керівників лісового господарства краю і міста походила із садгірського мікрорайону Нова Жучка. Тут є навіть цілі династії лісників.

*Найзаможніші садгірчани здавна проживали на Старій Жучці. Кожен мав шмат поля, саду та лісу, отож важко працював від світанку до ночі. Старожили стверджують, що мешкали тут справжні газди, а “фулеїв” (неробів, лінтюхів) не було. Молоді “жучкарі” були дуже гоноровими парубками – першими почали носити “шкірянки”, що вважалося особливим шиком, та найбільшими забіяками. Коли між міськими районами виникали бійки “стінка на стінку”, то хлопці зі Старої Жучки майже завжди перемагали. З приходом Радянської влади чимало заможних господарів розкуркулили і вислали до Сибіру.

*Невелике поселення ремісників, засноване приблизно 1772 року, вважали слободою, звідси і назва мікрорайону. Хоча дехто зі старожилів стверджує, що селилися тут люди, котрі втікали від неволі та рабства. Вони вирубували ліси, сіяли пшеницю, займалися мисливством та рибальством. Ця любов до свободи й спричинила назву поселення Слобідка.

*Ще один мікрорайон Садгори незвичну назву Шанці отримав від свого місцезнаходження. Мешканці назвали поселення на місцевий манер, що означає улоговина, долина. Тягнеться воно аж до міського сміттєзвалища, що на вулиці Чорнівській, і є кінцевою точкою Чернівців.

*У будинку на нинішній вулиці гетьмана Дорошенка, 1 за Австрії розміщувався елітний цісарський полк з плацом для коней. Під час Другої світової війни тут формувався чехословацький корпус під командуванням полковника Людвіка Свободи, який воював у складі Червоної армії. У радянський час тут була військова частина, де свого часу проходив службу відомий письменник Юрій Андрухович. Про це він написав у своїй книзі "Лексикон інтимних міст".

*Українська письменниця Софія Майданська, котра виросла у Садгорі, присвятила цьому поселенню два свої твори: повість "Провідна неділя" та роман "Сподіваюся на тебе". Останній так і починається: "І звалося містечко Садгора…"

Підготувала Надія БУДНА
Листівки з колекції Едварда Туркевича

Читайте новини "МБ" у Google News | Facebook | Telegram | Viber | Instagram