Марія Матіос - про виставу «Мами», листи пам’яті, Миколу Федорука та повернення до Чернівців

Фото molbuk.ua

У середу, 26 серпня, у Чернівцях відбудеться благодійний показ вистави "Мами". Постановку створено за мотивами новел української письменниці, лауреатки Національної премії України імені Тараса Шевченка Марії Матіос.

Вже сьогодні, 25 серпня, письменниця прибула до Чернівців. Вона насамперед побувала на Центральному міському кладовищі, Алеї слави.


Фото з фб-сторінки Марії Матіос

А також відвідала могилу багаторічного міського голови Миколи Федорука на Руському цвинтарі.


У невеличкому інтерв’ю “МБ” Марія Матіос розповіла, чому вистава “Мами” є важливою і актуальною нині. Також поділилася, куди спершу іде, приїхавши до Чернівців.

“Це всеукраїнський тур з виставами, який проводить Рівненський драмтеатр за моєю книжкою “Мами”. Ми об'їхали вже вісім обласних центрів, всюди представляли по дві вистави. Одна виключно благодійна, для родичів загиблих, зниклих безвісти і полонених. І в нас ніде не виникало жодних проблем із організацією. Навпаки, всюди відчували підтримку і повагу. У Дніпрі на виставі був міський голова Борис Філатов, голова обласної ради і перший заступник голови ОВА. Так само в Івано-Франківську, Житомирі, Хмельницькому - повний склад влади був.

Як буде у Чернівцях - побачимо. Насправді з організацією тут виникли певні ускладнення. Нам було незрозуміло, відбудеться вистава чи не відбудеться взагалі. Тому вирішили тут зробили лише одну виставу, виключно благодійну.

У всіх областях у нас була єдина умова - щоби всі родичі військових були присутні тільки за власним бажанням, без жодного примусу. Я навіть зі сцени завжди питаю, чи тут є такі, кого під список збирали”, - каже Марія Василівна.

- Та хіба ж хтось би відмовився побувати?

- Є такі родичі, які кажуть: “Я не витримаю це вдруге. Бо так, це дуже важка вистава, це розповідь про війну, про втрати матерями своїх дітей. А друга частина - про реабілітаційний центр, де проходять реабілітацію ті, хто повернувся з фронту, про те, що з ними відбувається. Це дуже актуальна тема. На жаль, тема реабілітації тих, хто повернувся живий із війни, ще для суспільства не є зрозуміла остаточно. Це величезна проблема, яка нам дістається як наслідок війни. Після закінчення війни це буде проблема номер один.

Ідеться про прийняття суспільством тих, хто має посттравматичний синдром. Прояви бувають дуже різні, їх треба розуміти. Таким людям треба допомагати, з ними треба говорити. І ми даємо ключ до цієї проблеми, щоб було зрозуміло, наскільки це важливо.

Скажімо, в Рівному підійшла до мене одна мама і каже: “Я сьогодні дивилася про себе. Перша частина – це я, мої переживання після того, коли син загинув. А друга частина – це те, що відбувається з моїм другим сином, який повернувся з війни і я не знаю, як тому дати раду”. Так, ця вистава - про дуже складні речі, це не “гоп-ца-ца”.

- Розкажіть про всеукраїнську ініціативу "Листи пам’яті"

Під час вистави ми вручаємо матерям — хто хоче — спеціальні конверти з логотипом "Мами", уже із зазначеною зворотною адресою Рівненського театру та проханням до родичів написати спогади про тих, кого вони втратили.
У нас уже є готовий папір для цих листів. Нам надійшло понад тисячу листів. Я час від часу приїжджаю і читаю їх.
Ми хочемо насамперед видати електронну книгу зі спогадами матерів про загиблих синів з усієї України. Якщо вийде зробити і паперову книгу — буде дуже добре.

Я вже казала: дехто встеляє підлогу доларами, а ми, коли фотографували й сортували ці листи, встелили ними всю підлогу театру. Увесь простір був заповнений цими листами.

Також у нас є план наступного року створити нову документальну виставу на основі цих листів, розповідей і навіть відеоматеріалів. Ми хочемо залучити до неї і матерів захисників.


- Куди ви передусім ідете, коли приїжджаєте на Буковину?

- Я їду на Буковину, бо це моя земля, це Букова земля. Я прожила в Чернівцях з 1977 по 1996 роки. Це моє рідне. Найперше, як приїжджаю, залишаю у родичів речі і їду на Годилівський цвинтар. Купую оберемки свічок, квітів - бажано сухих, щоб довше побули. Йду по центральній алеї до всіх своїх колишніх друзів - їх там дуже багато. Та й не тільки друзів. А до всіх, хто багато зробив для Чернівців. Там велика кількість достойників: наукової, мистецької інтеліґенції. Віддаю їм всім поклін.

Опісля йду в той край цвинтаря, від якого завжди болить серце. Туди, де прапори шумлять, як пшениця у полі. І це дуже страшний звук. Особливо коли вітер.

Передостаннього разу, коли я приїжджала, то правий бік Алеї слави тільки розкопували. А останнього разу, коли я була там перед прем'єрою “Солодкої Дарусі”, то була неймовірно вражена тим, як розрослася Алея.

У Дніпрі приблизно так само. У них кладовище ще більше, бо це все ж таки мільйонник. Коли я приїжджаю в Дніпро, теж іду на Краснопільський цвинтар, який фактично мене спонукав написати книжку “Мами”. Я туди почала їздити з 2015 року, до могил
неопізнаних захисників Батьківщини.

Перед прем'єрою у Рівному ми розшукали родичів трьох захисників, які згадані в книзі “Мами”. І одна мама з Одеської області приїхала на прем'єру. Її син загинув у 2015-му році, він був кіборгом. Вона зізналася: “Я думала, що про цю втрату, крім мене і невістки, вже ніхто не пам’ятає”...

А куди ще йду по приїзді в Чернівці... Якщо відверто, то дуже мало в Чернівцях буваю. І практично нікуди не ходжу. Можу на Кобилянської піти випити кави. Зрідка зайти в обласну бібліотеку. Можна сказати, що я вже відірвана галузка від Чернівців. Не знаю, чому так...



- Не розглядали варіант хоча би тимчасово перебратися жити з Києва ближче до Буковини?

- Ні, я постійно в Києві, нікуди не виїжджала від початку великої війни. Лише кілька місяців жила на Івано-Франківщині. Здебільшого зараз у мене хіба що творчі поїздки. Також цього року я довго була в рідних Розтоках — кілька тижнів. Це рекорд для мене.

Навіть не думала переїжджати з Києва. Знаєте, коли ти своїми руками побудував дім, коли там могила сина, коли там внучка, невістка, сваха, родина... Ні.

- Чому вирішили відвідати могилу Миколи Федорука? Ви з ним товаришували?

- Так, ми були близькими друзями. Я пам’ятаю його ще з часів своєї роботи на Чернівецькому машинобудівному заводі. Тоді він був головою Першотравневої районної ради. Постійно приїжджав на Машзавод, ходив між робітниками. Був дуже комунікабельним, умів спілкуватися з людьми. Він - людина слова. Був великим життєлюбом, мав величезний досвід, такий серйозний життєвий і професійний бекграунд. Це була дуже високоінтелектуальна людина.

Страшенно любив живопис. Ми з ним багато розмовляли про картини, художників. Пригадую, якось він приїхав до нас у Київ, на дачу. Тоді був мій покійний син, і Микола Федорук вів із ним дискусію про художників Едуара Мане та Клода Моне.

У парламенті він був дуже активним, адже очолював комітет місцевого самоврядування. Саме через цей комітет проходили питання перейменувань, деколонізації. Він завжди доповідав, аргументував свою позицію, тому що далеко не все там було просто.

Мені було дуже печально, коли його, як то кажуть у нас у селі, просто штуркнули з посади. Але те, що на його похорон прийшли всі Чернівці, — я вам скажу, це треба заслужити в людей. Я, на жаль, не могла бути присутньою, але прислала вінок із квітами.

Він завжди був серед перших, хто телефонував мені й вітав із днем народження. На День міста мені завжди надходило запрошення.

- Над чим зараз працюєте?

- Я завжди працюю, але ніколи не кажу, над чим саме. Я людина дуже забобонна. Якщо наперед скажу, що написала абзац чи два - можна ставити на тому хрест. Тому відповідаю так: “Я працюю. Бог дає слова, я їх хапаю, зриваю, як яблука, і упорядковую”. А коли зроблю - тоді кажу: “Я зробила - тепер судіть мене”.



Раніше Марія Матіос заявила, що благодійна вистава "МАМИ", яку двічі анонсували у Чернівцях, не відбудеться. За її словами, проєкт так і не вдалося реалізувати через відсутність взаємодії між обласною та міською владою. Проте місцева влада це заперечила. В ОВА запевнили, що вистава відбудеться.

Що відомо про виставу "Мами"


Показ вистави "Мами" Рівненського обласного академічного українського музично-драматичного театру запланований на середу, 26 серпня, у Чернівецькому академічному обласному українському музично-драматичному театрі імені Ольги Кобилянської.

Постановку створено за мотивами новел української письменниці, лауреатки Національної премії України імені Тараса Шевченка Марії Матіос. Вона порушує теми материнської любові, втрати, пам’яті та стійкості. У постановці представлені історії п’яти жінок, яких об’єднала втрата синів. Через театральне мистецтво автори прагнуть привернути увагу до особистих історій родин, які пережили втрату своїх близьких унаслідок війни.

Після вистави відбудеться зустріч глядачів із Марією Матіос. Письменниця розповість про створення новел, які стали основою постановки, та поспілкується з родинами Захисників і Захисниць.

Окремою складовою проєкту є всеукраїнська ініціатива "Листи пам’яті". Матері загиблих Захисників і Захисниць матимуть можливість написати листи-спогади про своїх дітей. Зібрані матеріали планують використати для створення електронної та друкованої Книги пам’яті.

Основна мета проєкту — вшанування пам’яті полеглих Захисників і Захисниць України, підтримка матерів та членів родин загиблих Героїв, а також збереження особистих історій українських родин.

Читайте новини "МБ" у Google News | Facebook | Telegram | Viber | Instagram