«Хай живе вільна Україна!»: як школярі з Буковини за листівку потрапили під переслідування КДБ

Фото з фб-сторінки Сергія Осачука /Колаж molbuk.ua

"Хай живе вільна Україна!" – із таким закликом у 1986 році надрукували листівку учні 10 класу СШ № 1 у Глибокій Микола Рубанець та Олександр Здрилюк. За це неповнолітніх школярів відрахували з комсомолу, поставили на облік у міліції та КДБ, а їхні характеристики фактично перекреслили можливість вступу до вишу.

Сьогодні Микола Рубанець – директор Державного архіву Чернівецької області, краєзнавець, дослідник українського національного спротиву та державотворення на Буковині.

Про події майже 40-річної давнини він розповів molbuk.ua


"Привіт від бандерівців!"

Пан Микола згадує, що інтерес до української історії та культури в нього виник ще в школі в селі Михайлівка. Його вчитель Сергій Петрушко був із родини репресованих і національно свідомий.


Вчитель Миколи Рубанця Сергій Яремович Петрушко /Фото надав Микола Рубанець

"Він демонстрував опір до всього радянського і прищеплював нам любов до українського. Показав мені, як малювати тризуб, пояснюючи, що це княжий знак", – згадує Микола Рубанець.

У старших класах Микола разом із однодумцями створив неформальний гурт. Серед молоді тоді були популярними металісти, панки, рокери, а вони називали себе "народниками" – співали українських народних пісень, принципово спілкувалися українською.


На фото: Микола Рубанець

Восени 1986 року, коли Микола вже навчався в школі селища Глибока, під час уроку фізики вчителька була відсутня в класі. Один із хлопців скористався моментом і зайшов до підсобного приміщення, де стояла друкарська машинка. Надрукував на аркуші: "Привіт від бандерівців".

"Ми раз – і давай друкувати. Перша наша листівка починалася словами "Слава Україні", а закінчувалася вигуком "Хай живе вільна Україна!". Потім ми зробили ще кілька листівок", – розповідає Микола Рубанець.

Одну з них хлопці випадково залишили на парті. Аркуш знайшли учні молодшого класу й передали вчительці. Та винесла його у вчительську й показала колегам.

"Вона причепила листівку на дошку оголошень, щоб усі бачили, мовляв, от чим займається 10 клас. А молодші класи вчила дружина начальника районного відділку КДБ. Вона прийшла, подивилася, нікому нічого не сказала. Вранці приходимо, а КДБ вже повним ходом нас усіх бере в оберти", – згадує Микола Васильович, якому на той час було 16 років.

"Така характеристика перекреслювала все"

Незабаром хлопців викликали до завуча. Навесні 1987 року в Глибоцькому районному будинку культури відбувся громадський суд. На нього зігнали учнів двох шкіл, учнів ПТУ, приїхали представники обласного комсомолу, лектори зі Львова.

"Нас із Сашком Здрилюком викликали на сцену. Обласна організація комсомолу виступила обвинувачем. Нас відрахували з комсомолу", - розповідає Микола Рубанець.


Оскільки хлопці були неповнолітніми, їх поставили на облік у дитячій кімнаті міліції, КДБ та у нарколога.

"Нас викликав нарколог. Я запитав: "А за що? Хіба я наркоман? Чи маю проблеми з алкоголем?" На що він відповів: "Ні, просто ставлю вас до відома, що ми беремо вас на облік", – згадує М. Рубанець.

У його шкільній характеристиці з’явився запис: "За пропаганду українського буржуазного націоналізму виключено з членів ЛКСМ".
Класний керівник намагався пом’якшити написане й домігся, щоб в кінці зазначили: "Твердих націоналістичних переконань не має".

Та все ж така "вовча" характеристика вельми зашкодила хлопцеві після закінчення школи. Він хотів вступати до музичного закладу в Бєльцях, що в Молдові, вже пройшов прослуховування. Та для вступу потрібна була рекомендація, яку йому не видали.

Юнак намагався вступити бодай до будівельного технікуму, але там також чинили перешкоди. Зрештою, директор закладу наполіг, щоб юнака таки допустили до навчання, але іспити довелося складати двічі.

Потім Микола Рубанець відслужив два роки в будівельних військах в Астраханській області. Спочатку мав потрапити до танкових військ у Чехословаччину або Угорщину, але в Кіцмані на збірному пункті його та ще одного хлопця "відбракували" представники КДБ.

У 1990 році Микола нарешті вступив на підготовчі курси історичного факультету університету та паралельно – до Рівненського інституту культури. На той час він був першим студентом, який одночасно здобував дві вищі освіти.

"Ніколи не жалкував про свій вчинок"

Попри пережите, Микола Рубанець ніколи не жалкував про те, що сталося. Батьки також не дорікали синові. Його тато служив паламарем у церкві, ненавидів радянську владу і ночами слухав "Голос Америки".

"Вони лише дуже переживали за мене. Бо за рік до цих подій у нашій родині сталася трагедія – потонув мій старший брат. Тож мама плакала, а бабуся казала: "Один потонув, іншого засудять", – зітхає М. Рубанець.

Згадує він і реакцію однокласників. Дітей намагалися налаштувати проти двох школярів, щоб під час громадського суду вони виступили проти них. Однак сталося навпаки.

"Пригадую, у моєї однокласниці Майї в руках був папірець, який їй дали, вочевидь, щоб вона щось зачитала проти нас. А вона встає і каже: "Вони не винні". Із залу до неї: "А хто винен?" А Майя: "Друкарська машинка винна!", і розплакалася", – згадує Микола.

Інші листівки, які друкували школярі, були значно радикальнішими. На щастя для них, їх не знайшли.

"Якби ще й ті знайшли, то ми б точно сіли. А так ми ще легко відбулися", – каже Микола Васильович.

Сьогодні, майже через чотири десятиліття, колишні однокласники продовжують зустрічатися й згадувати ті події – з усмішкою та гордістю, що попри спроби радянської системи зламати їх, вони залишилися людьми.

Читайте новини "МБ" у Google News | Facebook | Telegram | Viber | Instagram