Чим дивує історія Садгори: монети, ребе та «Хава наґіла»

Скрин із відео

Садгора виникла у 1771 році, із заснуванням на своїй території приватного монетного двору, під час російсько-турецької війни 1768-1774, на якому російська влада карбувала у Садгорі монети з гербами Молдови і Волощини. Власником цієї мануфактури в Північній Буковині став фахівець монетної справи барон Петер Ніколаус фон Ґартенберґ. Після війни потреба у монетному дворі відпала й він припинив існування. Але поселення у Садгорі вже облаштувалося і почало розвиватися. 

Більше про Садгору дивіться у відео від проєкту "Культурна кузня", пише molbuk.ua


У 1774 рік у Садгорі мешкало трохи більше ста людей. У 1815 році римо-католицька громада розпочала зведення мурованого костелу Святого Архангела Михаїла, який освятили у 1826 році.



Зі встановленням на Буковині австрійської влади наприкінці ХVІІІ століття Садгорою почав опікуватися барон Теодор Мустяца. Він виклопотав перед Вищою придворною канцелярією Відня для поселення статус торговельного містечка.

17 грудня 1801 року грамотою цісаря Франца II Садгора отримала цей статус та герб із зображенням трьох дерев і трьох срібних гір. Статус ярмаркового центру сприяв розквіту торгівлі: містечко прославилося масштабними ярмарками, де торгували худобою, зерном, шкірою та виробами місцевих ремісників, що з’їжджалися сюди з усієї округи.

Справжньою окрасою містечка став маєток баронів Мустяца, там навіть був перший у Садгорі телефон. Навколо розбили десятигектарний парк із екзотичними рослинами, де й досі росте величезний 200-річний платан. Нижню частину парку прикрашають озерце, де колись плавали чорні лебеді, та джерело, яке вважають цілющим.

На початку ХІХ століття в Садгорі працювали млини, гуральня, броварня, миловарня та олійниці; діяли лікарня, численні корчми і навіть королівська стайня з породистими кіньми. Населення вже перевищувало 4500 мешканців – багатонаціональну громаду з українців, німців, поляків та євреїв.

У середині XIX століття Садгора перетворилася на один із найбільших центрів хасидизму. У 1842 році сюди переїхав відомий цадик Ізраель Фрідман, заснувавши династію садгірських ребе.

За кошти Фрідмана звели розкішну резиденцію та синагогу, де зберігалася священна завіса, гаптована золотом і дорогоцінним камінням. Для фундаменту духовної семінарії землю та каміння везли прямо з Єрусалиму. Цадик вів розкішний спосіб життя з власним оркестром та екіпажами, проте носив золоті сандалії без підошов на знак рівності людей перед Богом.

Для паломників він був пророком і чудотворцем, наділеним мудрістю царя Соломона. Віряни йшли до нього за порадами у справах та зціленням, вірячи, що навіть дотик до його одягу здатний вилікувати смертельні хвороби.

Також у містечку було 12 синагог, костел, сім православних і один греко-католицький храм. Це одна з найдавніших споруд у Садгорі – костел святого Архангела Михаїла. На будівництво костелу гроші збирали містяни. Тут був унікальний орган, вівтар, але все це знищили за часів радянської влади.

На Старій Жучці мешкали заможні та працьовиті господарі - "газди". Місцева молодь вирізнялася гоноровістю: "жучкарі" першими ввели моду на шкірянки та славилися як непереможні забіяки в бійках "стінка на стінку". Ідилія закінчилася з приходом радянської влади, коли більшість заможних родин розкуркулили та вислали до Сибіру.

Багато дослідників єврейської культури стверджують, що саме у Садгорі зародилася мелодія всесвітньо відомої пісні "Хава наґіла". Її назва на івриті в буквальному перекладі означає "радіймо".

У будинку на нинішній вулиці гетьмана Дорошенка, 1 за Австрії розміщувався елітний цісарський полк з плацом для коней. У радянський час тут була військова частина, де свого часу проходив службу відомий письменник Юрій Андрухович. Про це він написав у своїй книзі "Лексикон інтимних міст".

Читайте новини "МБ" у Google News | Facebook | Telegram | Viber | Instagram