Чому Мигівка «мерехтить» у туманах: історія карпатської річки на Буковині

Фото: Басейнове управління водних ресурсів річок Прут та Сірет

Мигова (Мигівка) – права притока першого порядку річки Сірет у межах Вижницького району Чернівецької області. Вона народжується на висоті 930 метрів у Покутсько-Буковинських Карпатах, а до гирла спускається на позначці 416 метрів. Загалом 514 метрів перепаду висоти на двадцять три кілометри шляху. У верхів'ях Мигівка стрімка – тече крізь вузьку і глибоку долину між лісистими схилами з численними перекатами та кам'янистим дном. У пониззі заспокоюється, долина розкривається, і річка ніби видихає перед зустріччю з Сіретом.

Про річку Мигівку, що мерехтить крізь карпатські тумани, розповідають на фб-сторінці Басейнового управління водних ресурсів річок Прут та Сірет, пише molbuk.ua


Басейн Мигівки – за різними джерелами від 62 до 70,5 км² – розташований у природній зоні Буковинських Карпат, а його гирлова частина – вже на межі з Буковинським передгір'ям.


Тож водозбір має типовий карпатський рельєф: пагорби і сідловини, глибокі балки та круті схили, по яких збігають потічки і зливаються в головне русло. Мигівку живлять 66 приток – невеликих, переважно безіменних потоків і струмків, довжиною до 10 кілометрів. Саме вони формують водну мережу річки – тонку, розгалужену, наче коріння старого бука.

Більша частина водозбору вкрита лісом – понад 80 відсотків, переважно смереково-буковим. Це один із найзаліснованіших басейнів серед малих річок Чернівецької області. Ліс тримає схили, схили тримають воду, вода залишається чистою – і тут водиться струмкова форель, що є найточнішим природним індикатором стану річки. Бо форель оселяється лише там, де вода холодна, прозора і добре насичена киснем.


Щодо походження назви річки існує кілька переказів. Один пов'язує її з першим поселенцем – паном Мигаєм, який нібито першим оселився в цій долині.

А ще є переказ більш образний і живий: що в давнину з сусідніх Лукавців навіть крізь густі карпатські тумани було видно, як на протилежному березі річки миготять вогники людських осель і їх відблиски грають на хвилях річки. Під час повеней, коли річка виходила з берегів і ставала ще повноводнішою, це мерехтіння ставало ще виразнішим. І саме тоді, мовляв, і прикипіла назва до річки і до місцевості поруч з нею. Яка частина переказу найближча до правди – вже не дізнатися.


Неможливо розповідати про Мигівку і не сказати про Мигове – гірське поселення, яке розкинулося в долині річки. У верхів'ях річка тече між схилами Стіжка і Малої Кічери, а Мигове витягнулося вздовж річки, затиснуте між їхніми схилами, як у природній колисці. Річка при цьому описує плавну дугу навколо нього – немов обіймає його з трьох боків, перш ніж піти далі до Сірету. Так вони й існують – нероздільно. Слід зазначити, що у 1775 році Мигове ще фігурує як частина Лукавців, а вже в 1776 році тут сформувалося окреме поселення з власною долею.

Австрійський і румунський періоди, лісівництво, скотарство, ремесла – довгий час Мигове залишалося тихим гірським селом. А потім люди розгледіли потенціал у долині, яку Мигівка витесала у карпатських схилах за багато віків.

Сьогодні тут один із найпопулярніших гірськолижних курортів України. Але туристи приїжджають сюди не лише за лижами. На річці – каскадний водоспад Чиста Сльоза. На південь від села – ботанічна пам'ятка природи та два джерела мінеральних вод. У лісах – гриби, ягоди, стежки.

Є особлива краса в малих річках. Вони не завжди потрапляють на перші сторінки підручників і туристичних путівників, але саме вони найкраще розповідають про місце. Мигівка пам'ятає перші 67 родин, що оселилися тут у XVIII столітті, стару дерев'яну церкву Святого Івана Сучавського 1905 року, залізоплавильну "Гамарню" 1835 року – і той час, коли Мигове ще було тихим гірським поселенням. Сьогодні вона бачить зовсім інше Мигове – туристичне, відоме, людне.

А сама продовжує свій шлях. Від карпатських висот – крізь лісисту долину, повз Мигове, до Сірету і далі – до Дунаю.

Може, саме тому легенда про вогники, що мигтять крізь тумани, так добре пасує цьому місцю. Бо змінюється все – село, дороги, будинки, люди. А вода продовжує мерехтіти між камінням і туманами і нести далі пам’ять про гори, ліси, людські долі й час, якого вже не повернути та нагадування: у кожного місця є своя історія.

Читайте також: Річка Черлена на Буковині: 40 км "червоної" води з XV століття, про яку всі забули

Річка дитинства Івана Миколайчука: чим дивує буковинська Брусниця

Річка Виженка на Буковині: чим унікальна карпатська перлина з водоспадами та легендами

Читайте новини "МБ" у Google News | Facebook | Telegram | Viber | Instagram