«Ніколи тебе не залишу»: історія буковинця, який після важкого поранення знайшов ще більше любові

Фото: Західне регіональне управління Держприкордонслужби України-Західний кордон

У Західному регіональному управлінні Держприкордонслужби України-Західний кордон розповіли зворушливу історію кохання штаб-сержанта Держприкордонслужби у відставці із Буковини Романа та його коханої Марії.

Вони познайомилися ще до повномасштабної війни, пише molbuk.ua


"Харків. Військовий шпиталь. У палаті жінка розгублено дивиться на табличку на бильцях ліжка, на якій написано – "Паламар". Вона переводить погляд з таблички на чорного від вибухової кіптяви чоловіка без ніг. Потім на табличку… Знову на чоловіка… Її розум відмовляється сприймати реальність. Її очі не вірять, що прізвище на табличці і важкопоранений прикордонник пов’язані поміж собою. Її душа розривається від болю. Та вона тримається", - ідеться у дописі.


"Я навіть не впізнала його одразу, — згадує Марія. — Зазирнула до палати й пішла далі. Мене зупинила санітарка, запитала, кого шукаю, а коли почула прізвище, мовчки підвела до того ліжка. На мить я завмерла. Горло перехопило, але я стрималася. Адже дорогою дала собі слово, що Роман не побачить моїх сліз".

Вони познайомилися у 2020 році. Він — штаб-сержант Держприкордонслужби у відставці. Вона — мати чотирьох дітей, яка пережила чимало випробувань. Кохання захопило їх… Закрутило… І понесло у щасливе майбутнє. Але… Прийшов лютий 2022-го року.


"Я дуже сподівалася, що він не піде на війну. Ромчик став чудовим батьком для моїх дітей. До того ж у нього були проблеми із зором, постійно дошкуляв високий тиск, боліли суглоби, — стримано розповідає Марія. — Скажу чесно, я усіма силами намагалася втримати його вдома. Але одного дня він сказав, що має честь і гідність. І попросив з розумінням поставитися до його рішення".


"Граф" — позивний Романа, повернувся до рідного 31-го прикордонного загону, підписав контракт і тривалий час служив неподалік дому. Згодом його перевели до 3-го прикордонного загону.


"Він мене заспокоював. Казав, що все добре, що позиція тиха. Повторював, що за весь час на ній не було ні двохсотих, ні трьохсотих. Я слухала і вірила. А потім зателефонував командир... Повідомив, що ворожий дрон скинув потужний боєприпас: Роман вижив, але знаходиться у важкому стані в шпиталі. Після тих слів я майже нічого не пам'ятаю. Все відбувалося як у тумані" — згадує Марія.

Двадцять годин дороги. Пересадки. Сльози. Постійне очікування найстрашнішого. Нарешті жінка дісталася Харкова. Шпиталь. Палата. Табличка з написом "Паламар".

"Я взяла його за руку і сказала, що ніколи й ні за що його не залишу. А він попросив... щоб я відмовилася від нього. Казав, що став інвалідом, що мені буде дуже важко. Я навіть слухати цього не хотіла. Просто відповіла, що безмежно його кохаю, що завжди буду поруч, і що вдячна долі яка звела нас" — посміхається Марія.


Сьогодні Роман завершує реабілітацію в одному з відомчих санаторіїв Держприкордонслужби. Марія майже весь час поруч з ним.
Вона не приховує свого щастя:

"Роман мріє купити дачу на Дністрі. Каже, що обов'язково запросить туди всіх дотичних до його другого народження: побратимів, лікарів, реабілітологів. Хоче, щоб ми усі разом сиділи на березі, дивилися на річку і піднімали келихи за нашу Перемогу. Я слухаю його і розумію: допоки людина будує плани, вона живе. А значить, усе найважче ми пройшли. Мій Ромчик повернувся".



Читайте новини "МБ" у Google News | Facebook | Telegram | Viber | Instagram