300-річні стайні та 220-річні хати: мандрівник із Харкова досліджує найстаріші села Буковини

Блогер і мандрівник Валерій КІТ узявся досліджувати культуру та історію будівництва.

Він живе в Чернівцях останні чотири роки. Сам родом із Харкова. Приїхав сюди під час війни, пише molbuk.ua.

"Чернівці сподобалися. У них я віднайшов спокій та красу, – ділиться Валерій. – Це естетичне місце. Тут атмосфера європейського міста".

В Україні він побував майже в усіх регіонах. Мандрує з 14-ти років. На Буковині спершу побував у Хотині, Іспасі, Вижниці.


Культуру сіл почав вивчати навесні 2026-го року в складі громадської організації "Кафедра Буковини". Разом із однодумцями Оленою Петришак, Анастасією Свідерською, Іваном Мудраком вони досліджують Буковину. Валерій став частиною команди пів року тому.

Чотири традиції укладання буковинських дахів

"Село – унікальний зв’язок людини з природою, а експедиція – подорож, яку ти наповнюєш сенсом, – веде Валерій. – У команді є архітекторка, яка замірює та моделює старі будинки в 3D. Є дослідниця буковинських традицій, яка записує знайдене. Є спеціалістка з гончарної справи. Є дослідник, який сканує старі фото, щоб зберегти їх в електронному форматі. Та дві фотографки, які фіксують мандри".



На Буковині збереглося кілька традицій укладання дахів: металеві, черепичні, із драниці (вузьких дерев’яних дощок) та солом’яні. Будівлі з дощаними дахами можуть мати понад 200 років. Тим, що мають солом’яну покрівлю, ще більше – кілька століть.

Єдиний документ віку хати – старе весільне фото

"У селі Виженка, поспілкувавшись із місцевим жителем Степаном, я знайшов старе стійло для худоби з почорнілого зрубу віком понад 300 років, – веде мандрівник. – Саме нежитлові прибудови: стайні, комори, краще зберігаються в автентичному вигляді. Зрубні хати – найстаріші, після них йдуть хати з дощок і глини.

На 220-річну хату ювеліра Дмитра із Багни Валерій Кіт набрів випадково, побачивши на околиці лісу дерев’яні скульптури ведмедя, коня та гуцулки. Власник розповів, що оселю побудували 1806 року. Кажуть, що мають весільні фото бабусь біля хати, які можуть натякнути на приблизний вік".



На Буковині під дахами є різьблені елементи: серця, хрести, піки. Хрести – символ захисту від нечисті. А ось символіку серця так і не вдалося зрозуміти, бо ніхто з місцевих не знав. У Виженці під час останньої експедиції на такі серця Валерій натрапляв чи не на кожному подвір'ї.

Димові віконечка й "шевченківські" хати

У Шипинцях, Багні та в Снячеві виявилося найбільше старих хат – до двадцяти. У Шипинцях багато з них під драницею. Одна була з високим дахом і низькою житловою частиною. У цьому селі давні хати називають "шевченківськими". Найстаріша, яку знайшов, мала одне димове віконечко, прилаштоване в дах. Такі віконця характерні для Снячева. Їх розміщують по дві-три штуки з одного боку даху, з боку вхідних дверей. У Драчинцях знайшов давню хату під солом’яною стріхою. Ще донедавна там жили три брати. Там же, у церкві, побачив грандіозну сторічну двометрову ікону страшного суду 1918 року.



За словами мандрівника, справжніх майстрів-старожилів, які пам’ятають традицію будівництва залишилося мало.

"Їздили в Малинці, де був осередок гончарства, – розповідає Валерій. – Село відзначається унікальними глиняними димарями. Там на кожному будинку стоїть нетиповий димохід. У селі навіть є вулиця, де жили тільки гончарі. Та сьогодні залишився лише один живий майстер Іван Паладійчук. Каже, що тепер такі димарі не виготовляє, бо на них немає попиту".

Мандрівник ділиться, що й надалі досліджуватиме культуру будівництва. Хоче розширити географію розвідок до інших регіонів.



АВТОРКА: Ольга ФОРТЕЛЬНА

Читайте новини "МБ" у Google News | Facebook | Telegram | Viber | Instagram