Мати полеглого 20-річного воїна з Буковини просить звання Героя України для сина

Фото з мережі

Себастіан Русланович Георгіу Акостакіоає загинув 14 січня 2023 року поблизу села Роздолівка Бахмутського району на Донеччині. Під час ворожої атаки боєць зазнав важких поранень.

Медики до останнього боролися за його життя, проте травми виявилися несумісними з життям.

Воїнові було 20 років. Мати Ауріка Василівна мріє, щоби синові присвоїли звання Героя України – бодай посмертно. Каже, син її цього заслужив і мріяв про це, адже був справжнім патріотом України і віддав за неї своє молоде життя.

Про це ідеться у публікації "МБ" від 8 липня, пише molbuk.ua


"Його щира усмішка покращувала настрій"

Себастіан народився 10 травня 2002 року в селі Куликівка Герцаївського району. Спочатку навчався в Турятському навчально-виховному комплексі, згодом – у Герцаївській школі, а у 2019 році закінчив Герцаївський ліцей імені Георгія Асакі.

Військова справа приваблювала хлопця з дитинства. Тож він вступив до Військового коледжу сержантського складу Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у Львові. Після завершення навчання підписав контракт із ЗСУ.

До початку повномасштабного вторгнення Себастіан уже мав бойовий досвід, отриманий під час участі в Операції об’єднаних сил. Наприкінці лютого 2022 року служив на посаді старшого солдата-гранатометника в лавах 10 окремої гірсько-штурмової бригади.


Цілеспрямований, відповідальний – так згадують Себастіана Акостакіоає ті, хто його знав.

"Його щира усмішка відразу покращувала настрій, саме її та світлий погляд запам’ятали усі, хто бачив захисника востаннє. Мати воїна каже, що Себастіан дуже захоплювався автомобілями, був дбайливим сином і братом, душею компанії. Хлопець, який ніс добро у собі та мав чисту віру в Бога і світле майбутнє", – кажуть про Себастіана друзі.

У Себастіана залишилася велика родина, яка надзвичайно його любила. Мама Ауріка, четверо братів, двоє з яких – Серафім і Василь – також раніше служили у ЗСУ, сестри Анна, Таїсія, Галина та Ксенія.

"Мамо, я бачив смерть"

Ауріка Василівна каже, що син був надзвичайно життєрадісним, ніколи не боявся нового, завжди відстоював власну позицію.

"Себастіан був третім сином у сім’ї. Двоє старших теж служили: один був контрактником, інший проходив строкову службу. Після загибелі брата звільнилися зі служби. Я дуже їх просила, казала, що ще одного удару не витримаю, – розповідає Ауріка Василівна. – Себастіан був великим патріотом України. Після закінчення школи навіть не хотів складати іспит із румунської мови, бо казав: "Я служитиму Україні, а не Румунії".

Він сам знайшов військовий коледж у Львові, сам поїхав складати вступні іспити. Я лише дала йому гроші на дорогу і проживання".
Себастіан мав неймовірні блакитні очі, а головне – добре серце. Він завжди дбав про інших. Коли молодша сестра навчалася в Чернівцях на кухаря-офіціанта, просив викладачів коледжу: "Якщо в сестри виникнуть якісь проблеми, телефонуйте мені, а не мамі. У неї хворе серце".

Себастіан ніколи не скаржився. Але за тиждень до загибелі розповів, що один військовий не прийшов його змінити на позиції.
"Був сильний дощ, потім мороз, форма замерзла. Він сказав мені: "Мамо, я бачив смерть на власні очі", – розповідає пані Ауріка.
У день загибелі сина мати відчула недобре.

"У січні у сина Василя був день народження. Я запитала його: "Васю, тобі Себастіан не телефонував?" Адже він завжди дзвонив двічі на день або принаймні писав коротко, що все добре. А цього разу мовчав. Я кажу: "Щось сталося".

А 14 січня я була в церкві. Раптом мені стало дуже погано, почала плакати без жодної причини. Подзвонила до військової частини. Мені сказали, що син із 12 січня перебуває у лікарні Дніпра із важким пораненням. Наступного ранку я вже була там. У реанімації мені відповіли, що пацієнта з таким прізвищем немає. Почали перевіряти: "Він помер ще 14 січня". Для мене це був страшний удар. Потім я була в морзі, впізнала свого сина", – розповідає жінка.

"Він дуже хотів стати Героєм"

Поховали захисника у рідному селі Куликівка Герцаївської громади. На фасаді місцевої гімназії відкрили меморіальну дошку.
За особисту мужність і героїзм Себастіан Акостакіоає посмертно нагороджений орденом "За мужність" III ступеня.


"Я дуже хочу, щоби синові присвоїли звання Героя України. Він цього прагнув. Уже три роки намагаюся цього добитися. Його побратим Назар Небожинський отримав це звання. Себастіан був водієм, Назар – навідником. Вони були одним екіпажем. Один без одного не могли виконувати бойове завдання. Під час боїв на Чернігівщині Назар загинув на руках у Себастіана. Син ще п’ять кілометрів ніс його на спині, думаючи, що той живий..." – зітхає Ауріка Василівна.

Побратими розповідали, що Себастіан завжди ділився всім, що мав, ніколи нікого не підводив і підтримував інших.

"Він казав: "Ми всі повернемося додому. Без руки, без ноги, але повернемося". На жаль, йому самому повернутися не судилося. Якщо мені вдасться домогтися, щоб Себастіанові дали "Золоту зірку", я буду щасливою. Він дуже хотів стати Героєм..." – каже мати.


Читайте новини "МБ" у Google News | Facebook | Telegram | Viber | Instagram