«Діти через гру проживають тривогу»: чому вони граються у «війну» та коли батькам варто втрутитися

Війна стала частиною реальності дітей – навіть тоді, коли дорослим здається, що вони "не все розуміють".

Психологиня Чернівецького ліцею № 19 імені О. Кобилянської Ірина Тюріна розповідає в інтерв'ю "МБ", чому діти граються у "війну", коли це є природною реакцією психіки, а в яких випадках батькам варто уважніше придивитися до емоційного стану дитини.




"Ігри про війну – не завжди ознака травми"

— Дитячі ігри про війну: це нормально, чи треба коригувати?

— За моїми спостереженнями, діти граються у "війну" і в школах також. Найбільше таких випадків цього навчального року було наприкінці другого семестру. Імовірно, через емоційне напруження, втому та перевантаження під кінець року. Найчастіше це трапляється серед молодших школярів, тоді як підлітки швидко підхоплюють такі ідеї як тренд серед однолітків. Здебільшого йдеться про водяні пістолети чи іграшкову зброю, хоча інколи особливий азарт у "бойових сценаріях" можна було помітити й серед старшокласників – як спосіб емоційно розрядитися.
Для дітей гра – природний спосіб проживати емоції та адаптуватися до реальності. Якщо гра стає надто агресивною, нав’язливою чи викликає сильне збудження – дитині потрібна підтримка дорослого.

— Як часто така поведінка трапляється у дітей різного віку?

— Сьогодні це досить поширене явище серед дітей різного віку, але виявляється по-різному. Дошкільнята найчастіше грають у "тривогу", "укриття", "рятувальників" чи "військових", емоційно реагуючи на атмосферу навколо. Молодші школярі вже краще розуміють небезпеку й часто відтворюють сюжети боротьби та захисту. Підлітки можуть проживати тему війни через жарти, онлайн-ігри чи демонстративну "дорослість", хоча за цим нерідко приховується тривога.

— Що можуть означати ігри про війну з погляду дитячої психіки?

— Такі ігри можуть бути захисним механізмом: прожити тривогу та страх; повернути собі відчуття контролю; осмислити складний досвід; відтворити те, що дитина чула або бачила; знизити внутрішню напругу тощо. Часто у грі дитина демонструє не саму війну, а свої переживання: страх втрати, потребу в захисті, бажання безпеки чи стабільності.

— Чи завжди такі ігри є ознакою стресу або травми?

— Ні. Гра про війну автоматично не є ознакою психологічної травми. У багатьох випадках це нормальний спосіб адаптації психіки. Проте червоними прапорцями можуть бути: нав’язливе повторення одного сюжету; надмірна агресія; відсутність інших тем у грі; різкі зміни поведінки; порушення сну; підвищена тривожність або емоційне "завмирання". Тоді важливо уважніше придивитися до емоційного стану дитини.

— Як впливає постійне інформаційне поле про війну на дитячі ігри?

— Діти дуже чутливі до інформаційного середовища. Навіть якщо здається, що дитина "не слухає", вона зчитує емоції дорослих і віддзеркалює їх, підсвідомо фіксує уривки новин, тривожні обговорення та реакції оточення. Через це тема війни закономірно входить у дитячі ігри. Психіка намагається структурувати хаотичну та емоційно складну інформацію через доступний для дитини спосіб – гру.

"Найважливіше, чи є поруч дорослий"

— Чи можуть діти відтворювати в іграх побачене або почуте з новин чи розмов дорослих?

— Так, дуже часто. Діти буквально "вбирають" інформацію з простору навколо себе. Саме тому так важливо дотримуватися інформаційної гігієни: дозувати новини; не обговорювати надто травматичні теми у присутності дитині; пояснювати події відповідно до віку; допомагати дитині називати свої емоції.

— Як правильно реагувати батькам?

— Насамперед спокійно та без осуду. Важливо не лякатися самої гри, а намагатися зрозуміти, що саме дитина через неї проживає. Рекомендовано спостерігати за грою; ставити м’які уточнювальні запитання; допомагати називати емоції; підтримувати відчуття безпеки; додавати у життя дитини стабільність та ритуали. Дитині дуже важливо відчувати поруч стабільного дорослого, який не знецінює її переживання.

— Чи потрібно коригувати такі ігри, і якщо так, тоді як саме?

— Так, але не через заборону, а опосередковано. Завдання дорослого – не викреслити тему війни, а допомогти дитині не залишатися в ній наодинці. Важливо поступово вводити у гру сюжети безпеки, підтримки, порятунку, відновлення, турботи та взаємодопомоги.

Читайте новини "МБ" у Google News | Facebook | Telegram | Viber | Instagram