Начальник ЧТУ вишиває сорочки: як чернівчанин створив 5 сорочок і зберіг традицію бабусі

Начальник Чернівецького тролейбусного управління Григорій Оробець має незвичне для багатьох чоловіків захоплення — вишивання. Любов до цього ремесла йому прищепила бабуся ще в дитинстві. Відтоді він не лише навчився вишивати хрестиком, а й створив кілька власних вишиванок, а також сорочки для батьків.

Про своє захоплення, перші роботи та роль вишивки у житті Григорій Оробець розповів у розмові з журналісткою molbuk.ua


За словами Григорія Оробця, активно вишивати він почав близько десяти років тому, хоча знайомство з голкою та ниткою відбулося значно раніше.



"Навчила мене вишивати моя бабуся — татова мама. Я дуже часто залишався у неї вдома, а вона весь свій вільний час присвячувала вишивці. Бабуся шила й вишивала сорочки на продаж, створювала рушники, скатертини та багато інших речей. Мені було цікаво спостерігати за цим процесом. Саме вона навчила мене вишивати хрестиком і навіть в’язати спицями. Якщо в’язання мене особливо не захопило, то вишивка сподобалася відразу", — пригадує Григорій Оробець.

Ще в дитячі роки він робив свої перші роботи на невеликих шматках полотна. Каже, що багато з них збереглися до сьогодні.

"Пам’ятаю, як бабуся давала мені маленький шматочок полотна, нитки, заправляла голку, а я вчився робити свої перші хрестики. У молодших класах уже вишивав різні написи, навіть своє ім’я. Робив невеликі серветки, подарунки для мами на 8 Березня. У мене й досі збереглися ті перші роботи, навіть маленькі клаптики полотна, з яких усе починалося", — розповідає він.

Згодом захоплення переросло у серйозніше хобі. Для себе Григорій Оробець вишив три сорочки, ще дві — для батьків.

Останню вишиванку для батьків він створював ще в студентські роки.



"Тоді я був студентом університету. Вишивав у вільний час, вечорами в гуртожитку, а інколи навіть у потязі, коли їхав додому. Люди дивувалися, коли бачили, як хлопець дістає вишивку і починає працювати над сорочкою. Але я не звертав на це уваги, тому що мені подобався сам процес. Вишивання мене заспокоювало і приносило задоволення", — каже співрозмовник.

Переважно він працював у техніці хрестика. Також освоїв створення мережок.

За його словами, вибір орнаментів залежав насамперед від особистих уподобань.

"Якщо розумієш сам принцип вишивання та вмієш читати схеми, то особливих труднощів з орнаментами немає. Підбираєш те, що подобається. Одну зі своїх сорочок я створював за фотографією, яку знайшов в інтернеті. Роздрукував зображення, вручну прораховував клітинки та хрестики, а потім переносив узор на полотно. Так і народилася вишиванка", — пояснює Григорій Оробець.

Одну з найпродуктивніших сторінок свого захоплення він пов’язує з періодом лікування після травми ноги.

"Тоді я був на лікарняному, нога була в гіпсі, і вільного часу було багато. Фактично від ранку до вечора займався вишивкою. За той місяць мені вдалося вишити дві сорочки. Напевно, це був період, коли я найбільше часу присвятив цьому заняттю", — згадує він.

Сьогодні через щільний робочий графік часу на хобі майже не залишається. Востаннє він брався за вишивання кілька років тому, коли хотів показати основи цього ремесла дочці.

"Я намагався зацікавити її вишиванням, показував, як це робиться. Їй було цікаво, але на тому все й завершилося. Зараз часу на вишивку практично немає. Проте я завжди кажу рідним і знайомим: якщо хтось хоче навчитися, я можу показати і навчити. А якщо вже колись буде більше вільного часу, можливо, на пенсії, то із задоволенням вишиватиму сорочки для дітей, онуків та близьких", — говорить начальник ЧТУ.



Попри роки, що минули від часу створення перших робіт, захоплення вишивкою залишається для Григорія Оробця особливою частиною життя та теплим спогадом про бабусю, яка свого часу відкрила для нього світ традиційного українського ремесла.

Читайте новини "МБ" у Google News | Facebook | Telegram | Viber | Instagram