Ветеран із Буковини, який отримав важке поранення, знову водить авто і грає у футбол

Фото molbuk.ua

34-річний Вадим Петрюк був командиром окремого кулеметного взводу. Під час запорізького контрнаступу зазнав важкого поранення – наступив на міну, коли разом із побратимами вирушив на евакуацію.

Сьогодні Вадим працює фахівцем із супроводу ветеранів та є амбасадором проєкту "Мандротерапія" – ініціативи Чернівецької ОВА, що допомагає військовим і їхнім родинам відновлюватися через подорожі Карпатами.


Фото molbuk.ua

Після ампутації частини ноги він повернувся до активного життя: кермує автомобілем з механічною коробкою передач, займається господарством, грає у футбол і виховує сина. Каже: головне – не зупинятися.

Про це ідеться у публікації "МБ" від 9 квітня, пише molbuk.ua



"Найбільше боявся, що не зможу кермувати"

Вадим пішов до війська у 2022 році. Спочатку служив у складі 22 окремого стрілецького батальйону на Сумщині. Згодом підрозділ розформували, а військових доєднали до новоствореної 116 механізованої бригади. Після навчань у Польщі їх перекинули на Запорізький напрямок. Саме тоді розпочався контрнаступ.

"Росіяни були добре окопані, місцевість відкрита – степ, усе проглядається. Просуватися було дуже складно", – згадує захисник.

Поранення Вадим отримав поблизу Роботиного.

"Ми йшли евакуйовувати хлопців. Вони потрапили під сильний обстріл. Я до них не дійшов – підірвався на міні. Мене витягнули побратими, а потім вони ж вивели інших, – розповідає військовий і додає: – Найбільше тоді хвилювався не за себе, а за інших. Уже з госпіталю тримав зв’язок із підрозділом. Дружини хлопців телефонували, я дізнавався інформацію і передзвонював їм. Найважливіше – усі залишилися живі".

Після поранення найбільшим страхом було не відновлення, а втрата звичного життя.

"Я думав, що більше не зможу сісти за кермо. Для мене це було дуже важливо", – зізнається.

До війни Вадим працював на автосервісі. Має технічне мислення і, як сам каже, любить рух і техніку. Саме це допомогло йому під час реабілітації. Перші спроби кермувати зробив після виписки з госпіталю.

"Я попросив друзів знайти авто з автоматичною коробкою. Спочатку їздив лівою ногою, потім почав використовувати протез", – каже він.

Згодом повернувся і до механіки.

"Правою протезованою ногою натискаю на газ і гальма, лівою – зчеплення. Жодних проблем. Уже наїздив десятки тисяч кілометрів", – усміхається Вадим.

Каже, це стало переломним моментом: "Я зрозумів, що це не кінець. Що можу жити майже так само, як раніше".

Гори, футбол і параплан

Після реабілітації Вадим не лише повернувся до побутових справ, а й активно займається спортом і подорожує. Він грає у футбол, піднімається в гори: двічі сходив на Говерлу, відвідував Памір і Стіжок у межах "Мандротерапії".


Фото з фб-сторінки В. Петрюка

"На початку були труднощі – натирання, дискомфорт. Але зараз протез добре підігнаний, і серйозних обмежень немає", – розповідає він.

Серед досвіду – і політ на параплані, і навіть катання на ковзанах. Каже, хоче спробувати ще лижі та сноуборд.


Фото з фб-сторінки В. Петрюка

"Це не кінець – це інше життя"

Сьогодні Вадим працює з ветеранами у Кіцманській лікарні – допомагає їм адаптуватися після служби.

"Найважче – психологічно повернутися до цивільного життя. Треба прийняти ситуацію і рухатися далі. Траплялося по-різному: і падав, і було важко. Але це нормально, це шлях", – каже.

Своїм прикладом намагається підтримати інших: "Я показую, що це не кінець. Є життя після поранення".

Захисник переконаний: важливо, щоби ветерани відчували підтримку: "Є допомога і від держави, і від побратимів. Головне, щоб люди не думали, що їх залишили сам на сам із проблемами".


Фото molbuk.ua

Вадим живе поблизу міста Кіцмань разом із родиною. Каже, що саме близькі допомогли пройти найскладніший період.

Він відмовлявся від грошової допомоги, яку пропонували люди: "Лікування і протезування забезпечує держава. Краще ці кошти передати хлопцям на фронт".

Реакції суспільства, каже, різні: "Хтось дивиться з острахом, хтось підходить і дякує. Інколи навіть не знаєш, як реагувати".

Попри все, Вадим не втрачає оптимізму:

"Я віддав частину свого здоров’я. Але головне те, що залишився живий. У мене є родина, друзі, робота. І цього достатньо, щоб рухатися далі. Якби довелося повернутися назад і пройти цей шлях знову, я б не вагався ні хвилини".


Фото з фб-сторінки В. Петрюка

Читайте новини "МБ" у Google News | Facebook | Telegram | Viber | Instagram