«Не я вибрала писанку, а вона мене»: буковинські писанкарки – про великодній символ

Писанка для одних – великодня традиція, для інших – мистецтво, що передається як родинний спадок. На Буковині це давнє ремесло й досі живе у майстернях, школах і родинах, об’єднуючи різні покоління навколо спільної культури та пам’яті.

Буковинські писанкарки розповіли "МБ", як відкривали для себе це мистецтво, що для них означає кожен орнамент і чому писанка – це не просто великодній атрибут, а ціла філософія життя.

"Писанкарство передається у дар"

Писанкарки Віта Добровольська та Світлана Красовська, як ніхто, розуміються на сакральному та етнічному значенні писанки.

Ще у 2003 році викладачки Чернівецького фахового коледжу заснували студію писанкарства "Тригвер". Це спільнота, яка не лише зберігає традицію, а й передає її молодому поколінню.

Майстриня Віта Добровольська згадує, що її любов до писанки почалася ще в дитинстві: "Бабуся писала біля шпаргата. Набирали миску з воском, брала кірсточки і писала. Я спостерігала й пізніше виводила свої перші лінії. Вони, звісно, були не такі досконалі, але коли я виписувала, то баба завжди дуже тішилася".

Цікаво й те, що лише на початку 2000-х років майстриня почала працювати писачком, до того використовувала лише кірсточку.



"Кажуть, що писанкарство передається у дар. Другу бабусю я не пам’ятаю, але в селі розповідають, що вона була гарною писанкаркою. Їй приносили перед Великоднем багато яєць, і вона сиділа ночами: паски вже викисають, а вона пише писанки", – ділиться пані Віта.

Згодом жінка опанувала складніші техніки орнаменту, зокрема графічні писанки – сорокаклинці.

"Після того як Наталя Суруджій упорядкувала книгу "Писанки наших бабусь" репресованого буковинського художника Юрія Ференчука, мені закортіло вдихнути в це видання життя. Тоді почала виписувати цю книгу. Сторінка за сторінкою. Я сідала ввечері й відтворювала ті писанки", – пригадує жінка.



За п’ять років праці Віта Добровольська створила 1770 писанок і об’єднала їх у панно, кожному елементу давши характерну назву. Побачити цей творчий доробок можна у "Вернісажі" до 15 квітня.

На писанці – закони фізики й психології

Її колега майстриня Світлана Красовська прийшла до писанкарства вже в дорослому віці, хоча перші враження отримала ще в дитинстві: "У мене вдома ніхто не писав. Пам’ятаю, мама брала два лотки яєць і несла до писанкарки. Потім забирала виписані воском і вже сама фарбувала. Писанки були червоні й чорні. Коли дивилася на них, то мені, малій, здавалося, що їх малював хтось неземний. Та й в принципі не я вибрала писанку, вона вибрала мене", – розповідає пані Світлана.

За освітою вона фізик, працювала інженером на заводі "Гравітон", а згодом стала психологом. Саме поєднання науки й мистецтва згодом вплинуло на її бачення писанки.

Важливою стала зустріч із художником і дослідником Юрієм Ференчуком. Коли Світлана приїхала до нього в Берегомет, він показав вирізані зі звичайного альбомного паперу картки у вигляді писанок, розписані аквареллю.

"Він сказав: "Це 20 років моєї роботи. Найбільше болить, що я помру, і це просто зникне". Його справді вже немає, і тих писанкарів, які так пишуть. А це, між іншим, велика етнографічна робота, тому що ці майстрині відтворювали ті писанки, які з роду в рік вписалися у них вдома", – каже пані Світлана.

Згодом Світлана потрапила на майстерклас відомої писанкарки Зінаїди Іваніцької. Після цього розпочала вчитися писанкарства й долучилася до відновлення традиції: "Зінаїда Іваніцька казала, що на Буковині зникає традиція, писанки не пишуть. І так зібралося людей десять. Писанкарка провела нам один урок. Чесно кажучи, перша моя писанка була така, що я б не писала далі. Проте тоді у фаховому коледжі організували гурток писанкарства. І, як сказала Іваніцька, треба вчитися, отже, я почала вчитися, – пригадує жінка. – Це настільки привабило мене, що, пізнаючи та досліджуючи символіку писанки, на ній побачила всі закони, які знаю з фізики й психології. Тобто, писанка – це не просто прикрашене гарне яєчко для прославлення життя. Вона описує, яким це життя повинно бути, символізує світобудову".

За словами майстринь, писанка має три головні ознаки – симетричність, символіку та дзеркальне відображення, що уособлює рух і гармонію життя.

А от щодо зміни символіки писанок, навіть під час війни, майстрині переконані: символи змінювати не можна, адже тоді вони втрачають своє сакральне значення.



"Коли почалася війна, я виписувала писанку стрілами на живому яйці. Це означає, що ці стріли ніби роблять щит, оберігають. Тоді згадала легенду, як татари ніяк не могли захопити одне село, а то жінки писали писанки з такими ж стрілами. Головне, що ми прагнемо до власної ідентичності, прагнемо до свого коріння і хочемо його пізнати", – зазначає пані Віта.

"Починаю писати після середопістя"

Марія Кермач із села Розтоки займається писанкарством ще змалку. Любов до цього мистецтва їй прищепила мама.

"Мене привчили, що перед тим, як сідати писати писанки, потрібно обов’язково гарно вбратися. Якщо ти жінка – то в хустці. Важливо також помити руки", – пояснює майстриня.

Саме мама готувала для неї все необхідне: фарби та приладдя – писачок, каганчик. А самій техніці юну Марію навчила сусідка Катерина. Дівчинка бігала до неї після уроків і на канікулах, аби навчитися писати писанки.

Першою роботою Марії стала писанка "Писані рукави".

"Вона досить непогано у мене вийшла. Як сьогодні пам’ятаю, писанка довго стояла у червоній фарбі. А мені так не терпілося скоріше побачити, якою вона буде", – розповідає пані Марія.

Майстриня наголошує: єдиного стилю буковинської писанки не існує, адже навіть у кожному селі – свої особливості.

Зокрема, на Путильщині розпис має характерні риси. Обов’язковим елементом є хрест, а кожен символ і навіть колір має своє значення.

"У нас товстіші лінії, бо в селі Кути, що неподалік, – дрібненькі. Якщо пофарбувати яйце в червоний колір – це галунка. А от крапанка наноситься різними фарбами. У нас переважають геометричні орнаменти: квадрати, ромби, зірочки. Десь обов’язково має бути коло. З рослинних орнаментів – дубовий листочок, квіти, гілочки дерев. Також використовуються й тваринні орнаменти", – пояснює жінка.

За словами майстрині, "безконечник" – це символічна писанка. Також є "грабельки" – досить проста для написання, яка символізує працю.

"Сорококлинка" – із зображенням квадратиків, що означають побут. А "кожушок" обводиться кругами із "кучериків", які символізують одяг і красу.

"На основний фон чорний колір у нашому селі практично не використовують. Натомість червоний – головний колір, що символізує веселість і радість. Обов’язковим є жовтий – символ урожаю. Третій – оранжевий. Це про енергію та гарний настрій. Ще використовую малиновий: він не лише візуально красивий, а й символізує любов", – додає пані Марія.

Майстриня дотримується традиційного процесу створення писанки.

"Починаю писати, як мене вчила мама, вже після середопістя. У нас писали на "живому" яйці. Обирали зазвичай біленьке. Яйця можна мити, а можна і ні. Якщо вони чистенькі, свіженькі, там є природні ферменти, які допомагають фарбі краще взятися. А якщо вже такі, як у магазині тепер купуємо, то додаю трохи соди й обов’язково обдаю їх розчином оцту, щоб фарба краще лягала", – пояснює майстриня.

Створення писанки – процес кропіткий, але для досвідченої майстрині доволі швидкий. Як пояснює пані Марія, щоб розвести воском по білому, потрібно від 10 до 15 хвилин. Другий етап – фарбування: яйце опускають у фарбу. Далі – шар за шаром: наносять віск і знову фарбують. У середньому одна писанка займає до 40 хвилин.

Цікаво, що цього року Марія Кермач відновила давній спосіб роботи без електрики. Жінка каже, цей метод традиційний, але призабутий.

"Останні роки я писала на електричній плитці: десь світло є, десь нема, треба слідкувати, підкручувати. А цього року згадала, як мене вчила мама. Колись я жила на хуторі, і світла в нас не було.

Я набирала попіл у відро, робила ямку, клала туди жар і свій каганчик із писачками. Попіл з боків захищає від згасання жару. Та й електроенергію так можна економити. До мене нещодавно подружка прийшла подивитися, як я пишу писанки, то дуже дивувалася – каже, вперше таке бачить", – ділиться писанкарка.

"Писанка – це любов, написана символами"

Сторожинчанка Наталія Руда присвятила себе збереженню та популяризації писанкарства. Вона проводить майстеркласи для школярів і дорослих, читає казки та вірші, а також знайомить учнів із традиціями великоднього мистецтва. Вона каже, що її головна мета – передавати любов до писанки через творчість і живе спілкування.

"Цього року я менше писала, але безмежно щаслива, що маю можливість навчати учнів, дорослих, старших, жінок. У школах, у різних організаціях проводжу читання віршів і навчання писанкарству", – розповідає майстриня.

Зі школярами молодших класів вона також активно працює, перетворюючи заняття на захопливі творчі зустрічі.

"Дітям цікаво, бо я з ними, знаєте, сама стаю дитиною і так розповідаю, наче писанки живі", – каже вона.

Для учнів 3–4 класів і старших, жінка проводить майстеркласи з традиційної писанки. Під час занять розповідає легенди, історії писанкарства та давні символи, а також допомагає створити перші власні роботи.

"І чим старша людина, тим той узір на писанці стає більш розширеним, насиченішим, складнішим", – пояснює Наталія Руда.

Свою першу писанку вона написала у 13 років і досі добре пам’ятає той досвід.

"У Берегометі жила майстриня Марія Граб. У неї були дуже стильні писанки – дивишся і душа радіє від тієї краси. Ми пішли з мамою, і вона подивилася на мене та сказала: "Цю дівчину я навчу писати". Подарувала мені писачок і сказала, що ми трохи запізно прийшли того року, тому треба прийти наступного.

Як той рік мені довго тягнувся! Але я прийшла додому, сіла й написала свою першу писанку. Вона була дуже гарна. Я настільки зраділа, що одяглася, поклала її в кишеню і побігла показувати. Але вона випала і розбилася. Я так плакала… Але майстриня мене заспокоїла і сказала: "Не хвилюйся, якщо так сталося – значить, так мало бути", – з усмішкою пригадує жінка.

З часом Наталія Руда перейняла досвід своєї наставниці та почала власний шлях у писанкарстві.

"Писанка – це любов, написана символами. Вона прийшла до нас із глибини століть і поєдналася з християнською традицією Великодня", –каже майстриня.

Наразі у Чернівецькому обласному краєзнавчому музеї готують відкриття виставки писанок Наталії Рудої "Великоднє диво", яке відбудеться 14 квітня.

Там представлять писанки, створені на страусиних, качиних, курячих і перепелиних яйцях – від традиційних орнаментів до авторських композицій. Виставку доповнять ікони, рушники та живописні роботи.

Читайте новини "МБ" у Google News | Facebook | Telegram | Viber | Instagram