«Світ більше не здається дітям безпечним»: як війна змінила дітей, вплинула на їхні страхи, навчання

Війна змінила не лише життя дорослих, а й суттєво вплинула на дітей: на їхнє сприйняття світу, емоційний стан і ставлення до навчання. Освітяни, психологи й батьки кажуть: школярі швидше дорослішають, гостріше реагують на несправедливість і потребують більше підтримки й уваги.

Про це йдеться у матеріалі "МБ".



"Діти сьогодні стали серйознішими"

Про зміни в поведінці й світогляді дітей говорять насамперед батьки. За словами мами школярки й відомої чернівецької дизайнерки Світлани Крачило, дорослі нині мають бути обережними й усвідомлювати відповідальність за свої дії.

"Діти сьогодні стали серйознішими. Вони вже маленькі громадяни, які дуже чітко відчувають, де правда, а де брехня. Війна дуже прискорила їхнє дорослішання. За п’ять років вони досягають рівня розвитку вже сформованої особистості. Кожен день зараз має значення.

Діти швидко сприймають і аналізують дії дорослих, роблять висновки. Тому дорослі мають усвідомлювати величезну відповідальність за свої слова і дії. Від цього залежить, якими виростуть наші діти – правдивими, свідомими громадянами. Особливо важливо це зараз, під час війни, коли формування особистості відбувається швидко та критично", – зазначає Світлана Крачило.

"Війна забирає їхній золотий час"

На думку заступниці директора з навчально-виховної роботи Чернівецького ліцею № 8 імені Тараса Шевченка Лілії Слюсар, діти нині потребують більше спілкування.

"Можна заперечити: у них же є телефони, вони спілкуються. Але телефон – це радше спосіб витратити енергію. Дитина просто вивільняє емоції, якщо не має іншого простору для цього. А діти потребують нашої уваги! Вони хочуть, щоб їх вислухали, щоб вони могли висловитися. Щодо навчання, чому ми бачимо зниження успішності? Ймовірно, це пов’язано з морально-психологічним станом", – каже Лілія Слюсар.

За її словами, спад у навчанні – це наслідок тих викликів, які переживає наше суспільство.

"Війна забирає в дітей батьків, забирає їхній золотий час для розвитку. А суспільство водночас очікує, що школа це компенсує. Але школа – це теж живі люди, вчителі. Нічні й денні тривоги, постійна напруга – усе це позначається на дітях", – зазначає вона.

"Діти часто не знають, як впоратися з тривожністю"

На думку психологині Чернівецького ліцею № 22 імені Антона Кохановського Христини Мельникової, нині діти втратили насамперед відчуття безпеки.

"Сприйняття світу змінилося: він більше не здається надійним місцем. Це впливає на їхній емоційний стан і навчальну діяльність – емоції впливають на мотивацію, сприйняття та запам’ятовування інформації.

Багато дітей демонструє підвищену агресивність. Вони часто не вміють конструктивно виражати важкі емоції, інколи використовують лайливі слова або фізично намагаються відстояти себе. Поширена також тривожність, пов’язана з невизначеністю і постійним стресом. Діти часто не знають, як впоратися із цим станом", – зазначає психологиня.

За її словами, також можливі фізіологічні зміни: порушення сну, апетиту, перепади настрою, емоційне оніміння, особливо в підлітків.

"Усе це впливає на концентрацію, запам’ятовування й мотивацію до навчання. Підлітки часто не бачать сенсу продовжувати навчання через невизначеність майбутнього. Також спостерігаються соціальні зміни: багато дітей тимчасово або постійно відірвані від родини через війну, перебувають за кордоном або втратили близьких.

Наприклад, у нашому ліцей учень не може брати участь у хвилині мовчання, бо це нагадує йому про зниклого безвісти батька. Так вони захищають себе від сильних емоцій. Водночас є й позитивні прояви: діти вчаться адаптуватися, стають більш гнучкими, підтримують одне одного, цінують взаємодію. Це важливий досвід, який формує їхню здатність долати труднощі", – каже пані Христина.

"Вони стали більш співчутливими й цінують прості речі"

За словами соціального педагога Чернівецької гімназії № 7 Світлани Бордіян, війна суттєво вплинула на шкільне середовище: змінився склад учнів, зросла кількість внутрішньо переміщених дітей.

"За ці чотири роки, відколи почалася війна, у нашій школі значно збільшилася кількість ВПО. Наразі їх близько ста. Багато дітей приїхало з Харкова, Донецька, Одеси. Адаптація відбувається досить добре: місцеві учні допомагають прибулим інтегруватися", – каже Світлана Бордіян.

Водночас у навчанні нині спостерігаються певні труднощі.

"Зниження концентрації та пам’яті через активне користування гаджетами, низька мотивація до навчання, тривожність через події війни, порушення сну, сум за друзями та рідними, особливо у переселенців – усе це спострігаємо сьогодні в учнів. Щодо взаємодії дорослих із дітьми: важливо не знецінювати емоції. Фрази на кшталт "не плач" чи "не злись" не допомагають. Краще називати і відзеркалювати емоції: "Я бачу, що ти злишся, засмучений". Це допомагає дитині впоратися з тривожними станами", – зазначає С. Бордіян.

Заступниця директора з виховної роботи Чернівецького ліцею № 9 Оксана Сиротюк також зазначає, що в дітей зараз з’явилася зовнішня зібраність, але за нею часто ховається внутрішня напруженість.

"Якщо раніше в центрі уваги були гра, дружба, оцінки, плани та канікули, то зараз у розмовах дедалі частіше звучать теми безпеки, втрат, тривоги та непередбачуваності. Життя відбувається тут і зараз, без чіткого бачення майбутнього. І це також ознака передчасного дорослішання.
Одні діти стали тихішими, стриманішими, ніби економлять емоції.

Інші, навпаки, реагують дуже бурхливо: дратуються, конфліктують, гостро переживають події. Це свідчить про те, що психіка намагається впоратися з перенавантаженням і впливом середовища", – розповідає Оксана Сиротюк.

За її словами, вплив війни відчувають усі – від малюків до старшокласників.

"Малюки часто реагують дуже емоційно, особливо на розлуку з батьками – у них з’являється страх втрати близьких. Діти середнього віку та підлітки переживають значні емоційні коливання. У старшокласників домінує тривога за майбутнє: чи буде мир, чи зможуть вони реалізувати свої мрії, яку професію обрати.

Якщо раніше в розмові діти називали дитячими страхами темряву, павуків, вигадані загрози, то сьогодні найгострішим є страх втрати – дому, звичного життя, безпечного середовища, близьких людей. Загалом це болісний процес дорослішання, який водночас формує нову стійкість і глибину в дітях, але потребує особливої уваги й підтримки дорослих", – каже О. Сиротюк.

Читайте новини "МБ" у Google News | Facebook | Telegram | Viber | Instagram