Тут обірвалися сотні доль: на Буковині вшановують пам’ять загиблих в урочищі Варниця

Події початку 1940-х років на території Північної Буковини стали драматичним випробуванням для місцевого населення. Зміна політичної влади, закриття кордонів і репресивна політика радянського режиму поставили тисячі людей перед складним вибором – залишитися чи намагатися покинути рідний край. У цих умовах відбулися події, які згодом назвуть однією з найтрагічніших сторінок історії регіону.

Про це повідомляє Чернівецький обласний краєзнавчий музей.



Порядок переселення німців був обумовлений "Довірчим протоколом", підписаним у Молотовим і Ріббентропом 28 вересня 1939 року. Крім того, була укладена угода між урядами СРСР і Німеччини про евакуацію осіб німецької національності з території Бессарабії і Північної Буковини до Німеччини. Нею визначалося, яким чином репатріанти могли виїжджати і що дозволялося вивозити. В області було утворено 11 пунктів, які реєстрували бажаючих виїхати до Німеччини.

Гірша ситуація склалася для румунів, молдаван, євреїв і українців, які не встигли виїхати до приходу Червоної армії, але мали таке бажання, чи потребу. Їх не випускали за кордон, надавали відмови або надзвичайно довго розглядали заяви, що змушувало людей до відчайдушних спроб незаконного перетину кордону.

28 січня 1941 року жителі сіл Гарячий Урбан, Гарячий Монастир, Бояни, Остриця, Магала та інших здійснили спробу перейти кордон на ділянці Горбово–Герца. Під час затримання було вбито 12 осіб, поранено – 7, затримано – 53, змогли перейти кордон лише 2 особи.

7 лютого 1941 року у районі Лунка Герцаївського району відбулася ще одна групова спроба прориву через кордон, у якій взяло участь близько 200 осіб. Скільки з них змогли перетнути кордон – невідомо. Частина була вбита, 44 особи засуджено (з них 12 – до розстрілу, вирок виконано 22 червня 1941 року).

31 березня 1941 року група з приблизно 2000 жителів Сторожинецького і Глибоцького районів зібралася в Глибокій біля приміщення райвиконкому з вимогою отримати візи для виїзду до Румунії, однак отримала відмову.



Після цього люди з хрестами та церковними хоругвами вирушили в напрямку села Сучевень (нині Широка Поляна). До Сучевеня дійшло приблизно 700 осіб. У районі села Біла Криниця колону зустріли вогнем прикордонників. Частину людей було вбито, частину поранено й арештовано, інші розбіглися по домівках, однак згодом їх розшукували, заарештовували і разом із сім’ями висилали до Сибіру та Казахстану.

Арешти "порушників кордону" в містах і селах області проводилися щоденно й безперервно. Унаслідок цього спровокованого розстрілу загинули невинні мирні люди, серед яких були й діти. Точну кількість жертв не встановлено й досі. Родичів і близьких до місця трагедії тривалий час не допускали. Лише через кілька років на цьому місці було висаджено смереки. До 1991 року радянська влада замовчувала цю трагедію, а очевидці ще довго боялися говорити про пережите.

Сьогодні відомо, що страх перед радянською владою та сталінським режимом підштовхнув буковинців до спроб перетину кордону. Серед тих, хто піддався на провокації агітаторів, були як румуни, так і українці.

На місці розстрілу, що знаходиться за два кілометри від сучасного українсько-румунського кордону, встановлено пам’ятний знак загиблим. Щороку 1 квітня тут відправляють панахиду, у якій беруть участь представники Генерального консульства Румунії в Чернівцях, органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, керівники румунських національно-культурних товариств, місцеві мешканці та родичі загиблих із сусідньої Румунії.

Читайте новини "МБ" у Google News | Facebook | Telegram | Viber | Instagram