"Мідні "пари" та срібні медалі: як барон-авантюрист відкрив на Буковині монетарню

В історії Буковинського краю чимало яскравих і подекуди несподіваних сторінок. Одна з них – поява монетного двору, що згодом дала життя містечку Садогура (нині – Садгора). Відтоді минуло вже 255 років.

Про це пише Чернівецький обласний краєзнавчий музей.



Усе розпочалося в другій половині XVIII ст., під час російсько-турецької війни 1768–1774 рр. Після здобуття Хотина та зайняття Молдови і Волощини перед російським командуванням постала проблема забезпечення війська й місцевого населення грошовими знаками. Вирішено було карбувати монету з металу трофейних турецьких гармат із Хотинської фортеці.

Організацію виробництва доручили Петру-Миколаю барону Гартенбергу-Садогурському – фахівцю з гірничої справи та монетного виробництва, який мав досвід роботи в європейських країнах. 24 лютого 1771 року з ним уклали контракт на виготовлення пів мільйона рублів мідною монетою.

Монетарню заклали на правому березі річки Тарнавки (нині – потік Мошків). Це місце було зручним завдяки наявності води, природного захисту та ресурсів. Уже навесні 1771 року розпочалося будівництво виробничих і житлових приміщень, споруджено плавильні печі, млин, перші кам’яні будівлі. А в грудні того ж року тут відкарбували перші монети.



На монетному дворі працювало понад 50 ремісників різних спеціальностей. Окрім монет, тут виготовляли возові колеса, відливали церковні дзвони. Так поступово сформувалася мануфактура, довкола якої й почало розростатися поселення.

Назва "Садогура" походить від другої частини прізвища барона Гартенберга-Садогурського. Саме вона дала ім’я новому містечку.

Особливістю садогурських монет було те, що вони поєднували дві грошові системи – російську й турецьку. Карбувалися мідні "пари" ("парники") з подвійним номіналом: "Пара – 3 деньги" та "2 пари – 3 копійки". Це значно полегшувало розрахунки для місцевого населення, яке звикло до османської монетної системи. За час існування монетного двору було викарбовано монет на суму понад 618 тисяч рублів, а також створено пробні екземпляри й пам’ятні срібні медалі, що сьогодні є нумізматичними раритетами.

Після завершення війни 1768–1774 рр. потреба в монетарні зникла. Війська залишили Буковину, а містечко поступово занепало. У 1783 році Садогуру викреслили зі списку буковинських міст.

Нове життя поселення пов’язане з бароном Теодором Мустецою. Завдяки його зусиллям 7 грудня 1801 року рішенням Придворної канцелярії у Відні Садогура отримала міські права та право проводити вісім щорічних ярмарків. До 1881 року вона посідала перше місце на Буковині й у Галичині з продажу рогатої худоби: щороку тут реалізовували до 100 тисяч голів. Містечко активно конкурувало з Чернівцями, Вижницею, Кіцманем, Сучавою та Сторожинцем.

У другій половині XIX ст. першість у розвитку перейшла до Чернівців, які стали адміністративним центром краю. Садогура ж продовжувала існувати як повітове місто з населенням близько 5 тисяч осіб.

Свою сучасну назву – Садгора – поселення отримало у 1946 році, а з 1964 року воно адміністративно входить до складу Чернівців як один із районів міста.

Сьогодні Садгора зберігає славу великого торгового осередку. Саме тут розташований відомий Калинівський ринок – місце, де й нині відчувається дух торгівлі та перетин важливих шляхів. Історія, що розпочалася з "гарматних грошей", продовжується вже понад два з половиною століття, нагадуючи про підприємливість, стратегічне мислення та торгову енергію нашого краю.

Читайте новини "МБ" у Google News | Facebook | Telegram | Viber | Instagram