Переніс 26 операцій і катається на роликах: дивовижна історія ветерана з Буковини — відео

Артем Бузалов у 24 роки вже ветеран. Після мінно-вибухового поранення ніг він переніс 25 операцій. Пройшов тривале лікування в Україні та Швеції. Далі отримав другу групу інвалідності та оселився в Чернівцях. Лікарям вдалося врятувати ноги Артема, але реабілітація вкрай складна. Попри всі складнощі, хлопець не здається. Після операцій Артем вміло катається на роликах.

Про це йдеться у публікації "МБ".

"Пам’ятаю лише тепло"

– Я родом із Луганщини, з міста Рубіжне. На контрактну службу пішов у 2021 році добровольцем. Ще після технікуму хотів іти служити разом із однокласником, але тоді мене не брали через проблеми зі здоров’ям. Два роки я ходив у військкомат, оббивав пороги, і все ж пощастило. У 2021 році я підписав контракт і потрапив до інженерно-саперного взводу, а в лютому 2022 почалася війна, – каже Артем.

Підрозділ Артема війна застала у Волноваському районі.

– Наша бригада стояла в селі Новотроїцьке Волноваського району на Донеччині. Там був наш контрольно-пропускний пункт на в’їзд у Донецьк, навпроти – КПП так званої ДНР. До 24 лютого люди ще спокійно їздили через ці пости за перепустками, хоча для мене це було дуже дивно. А 24 лютого 2022 року ми ночували в підвалі. Моя зміна мала розпочатися о четвертій ранку. Я вийшов на пост, і саме тоді почався сильний мінометний обстріл. Я забіг, підняв хлопців, сказав, що по нас стріляють. Обстріли були й раніше, але тоді прилітало по териконах, а не по селу. Коли виглянули надвір, побачили, що господарські будівлі зруйновані, усе перевернуте вибухами. У ніч на 25 лютого ми перейшли на контрольно-спостережний пункт батальйону, бо там був добре укріплений підвал. Зайняли кругову оборону й чекали наказів, не розуміючи, звідки може відбутися наступ, – каже хлопець.

Далі підрозділ Артема скерували в район Волновахи. Там військові тримали оборону й допомагали цивільним. А в травні 2022 року Артем Бузалов отримав важке поранення.

– Ми виїхали близько 11-ї години ночі мінувати підходи до наших позицій, щоб противник не міг до них підібратися. Працювати можна було лише вночі. Я мінував посадку в сірій зоні, де не було ні наших, ні ворожих позицій. У якийсь момент поруч прилетіла 120-та міна. Вибух – і все. Пам’ятаю лише тепло. Надворі було холодно, але мені було дуже тепло. Я не міг рухатися, дуже хотів пити. Єдине, що зміг зробити, –
розстебнути каску й лягти. Руки не підводилися, я не міг навіть дотягнутися до турнікетів. Якби не хлопці з моєї групи, я б там і залишився. До найближчої позиції було близько 800 метрів через густі чагарники уздовж залізниці. Мене несли на спальнику четверо хлопців. Сил кричати від болю майже не було. Коли донесли, поклали просто на вулиці, а не в бліндаж. Медикиня одразу почала надавати допомогу, наклали турнікети. Пізніше лікарі сказали, що я втратив близько 2,5 літра крові. Дуже допомогло те, що поруч був водій пікапа, бо машина швидко під’їхала, і мене одразу вивезли, – ділиться ветеран.

Було відчуття: "У мене вийшло!"

Після евакуації на Артема очікувала тривала та складна реабілітація. Він зізнається: були моменти, коли руки опускалися.

– В Україні я провів у госпіталях близько 10 місяців, але повноцінно ходити не міг. Реабілітологи досягли лише того, що почало згинатися коліно на правій нозі. Я постійно був на сильних знеболювальних. Загалом переніс 26 операцій. Одну з них робили за кордоном – у Швеції, – згадує.

Після лікування за кордоном Артему вдалося стати на ноги. Ходити було боляче, але він не здавався. Головною ціллю визначив для себе знову стати на ролики, адже живучи в Рубіжному, хлопець ніколи з ними не розлучався.

– Ще до війни я був дуже активним: займався спортом, туризмом, влаштовував фаєршоу, їздив на велосипеді. Ролики з’явилися як особиста ціль, яку я поставив собі на майбутнє – стати на ноги й знову рухатися. Вперше після реабілітації я став на ролики у Львові. Люди дуже дивувалися, коли бачили людину на роликах з милицями. Коли я вперше став на них після тривалої реабілітації, зрадів, як дитина, яка отримала омріяний подарунок. Це було відчуття: "У мене вийшло!" – підсумовує ветеран.

Нині Артем живе в Чернівцях і готується до ще однієї операції за кордоном.

Читайте новини "МБ" у Google News | Facebook | Telegram | Viber | Instagram