«Вміємо не лише оборонятися, а й наступати»: підполковник 82 Буковинської бригади – про виклики війни

Фото надав Іван Сплавник

Чернівчанин Іван Сплавник – учасник бойових дій російсько-української війни, підполковник 82 окремої десантно-штурмової Буковинської бригади.

З 2011 року служив у 300 Чернівецькому окремому механізованому полку. Впродовж 2013 року виконував завдання миротворчої місії ООН у країнах Африки в складі 56 вертолітного загону.З 2014 року служив гранатометником у третій батальйонно-тактичній групі 80 окремої аеромобільної бригади, пише molbuk.ua



Під час оборони міста Дебальцеве на Донеччині у боях за опорний пункт "Валера" у 2015 році отримав поранення. Після лікування та реабілітації повернувся на фронт.

Був удруге поранений у 2017 році, захищаючи місто Красногорівку. Після лікування знову повернувся в стрій.

У 2021 році звільнився зі служби за станом здоров’я. Проте вже 26 лютого 2022 року мобілізувався до лав 80 бригади на посаду заступника командира десантно-штурмової роти, пізніше - батальйону.

Загалом Іван виконував бойові завдання з 2014 року на багатьох напрямках, серед яких Кримське, Лисичанськ, Щастя, Станиця Луганська, Дебальцеве, Світлодарська дуга тощо.

Під час повномасштабного вторгнення їхній батальйон стримував російські війська під Вознесенськом на Миколаївщині. Звільняв села Білозірка, Трудолюбівка, Осокорівка.

У травні 2022 року підрозділ перекинули на Донецький напрямок. У вересні він взяв активну участь у Харківській контрнаступальній операції.

Потім були бої на Запорізькому напрямку. А у вересні 2024 року – Курська операція, зокрема взяття міста Суджа.

Підполковник нагороджений відзнакою "Золотий хрест". Зараз служить начальником рекрутингового центру 82 бригади.



"Мріяв: виросту – піду служити"

Про свій бойовий шлях, чому пішов на фронт, враження від перебування в країнах Африки, та чим відрізняється українсько-російська війна у період АТО/ООС від повномасштабної, Іван Сплавник розповів "МБ".

"Для мене з дитинства прикладом були старші хлопці, які розповідали про службу в армії, а також дядько-військовий. Я любив спостерігати, як він, повертаючись зі служби, знімав із себе амуніцію, радіостанцію, форму і акуратно складав усе на стільці. На кілька хвилин давав мені потримати пістолет, попередньо вийнявши з нього магазин із патронами. У цей момент я уявляв, як дорослим стріляю з нього у ворогів.

Декілька разів дядько брав мене із собою на службу. На заставі було дуже цікаво: багато техніки, зброї, а ще моя слабкість – службові собаки. Така собі військова романтика. Тому вирішив: коли виросту, піду служити. Бо кожен чоловік має пройти військову школу", – вважає захисник.

Утім, спершу Іван закінчив училище за фахом кулінара-кондитера, потім вступив до університету на менеджмент. Відтак – до Одеської юридичної академії, яку закінчив із червоним дипломом. На третьому курсі юрфаку підписав свій перший контракт на службу в ЗСУ. І поїхав з миротворчою місією до країн Африки.

"Ніколи б не подумав, що опинюся на іншому континенті, побачу океан. Це незабутні враження! Порівняв, як живуть інші народи. Знаєте, ми ще мегабагата країна на ресурси! Хоча корисних копалин там достатньо, ті ж діаманти. Але при цьому місцеві живуть дуже бідно. У нас худоба п’є чистішу воду, ніж вони. Доріг практично нема. Дуже висока дитяча смертність. Бачив у Ліберії кінотеатр: палатка, зроблена з палиць і накрита мішками. Всередині – лавиці, телевізор із випуклим екраном і відеомагнітофон. Я наче потрапив у минуле!" – ділиться враженнями.

Контракт на військову службу в Івана мав завершитися у жовтні 2014 року. Проте почалася війна на сході України…

"Нас відправили в Луганську область: Кримське, Лисичанськ, Станиця Луганська, Щастя, Трьохізбенка", – згадує військовий.

"Де спекотно, там і десант"

У 2021 році Іван звільнився за станом здоров’я. Та вже на початку повномасштабного вторгнення РФ повернувся до війська.

"Як кажуть, де спекотно, там і десант. Ми обороняли місто Вознесенськ на Миколаївщині. Противник уже зайшов у місто. Його зупинили силами 80 бригади, не давши просунутися до Одеси, до якої вже було рукою подати. У травні нас перекинули на Донеччину. Обороняли Сіверськ, Серебрянку, Дронівку. У Білогорівці знищили понад 50 одиниць ворожої бронетехніки. Далі тримали оборону в селі Верхньокам’янське. Відтак виїхали в Харківську область. Звільняли Ізюм, Балаклію, Оскіл, Борову, Піски, Піски-Радьківські. Розжилися тоді купою трофейної техніки, вже й лендлізу не треба було", – жартує захисник.

Після Харківщини Іван у складі 80 бригади брав участь у контрнаступі на Запоріжжі.

"Успіх любить тишу, а про цю операцію диванні експерти трубили по всіх телеканалах. Росіяни ж встигли там просто забетонуватися: з ходами, сполученнями, перекриттями. Це ускладнило нам роботу", – розмірковує Іван.

Наприкінці листопада 2023 року підрозділу наказали переміститися до Красногорівки на Донеччині.

"І ось у 20-градусний мороз ми знімаємося й переїжджаємо. Такі переміщення – складний етап. Це не взяти наплічник, сісти у машину і поїхати. Уявіть, що вам треба із бліндажа, де перебували майже рік, усе забрати і перевезти на нову точку. Буржуйки, покривала, спальники, чашки, ложки – усе. Потім заново розкласти, щоби воно працювало ще краще. Але нічого не вдієш. Як кажуть, мороз десантника бадьорить", – усміхається.

У Красногорівці бійці "вісімдесятки" перебували майже рік.

"Довкола точилися інтенсивні бої. Та коли через місяць, підраховуючи свої втрати, ворог зрозумів, хто проти нього стоїть, то вже обходив нас. Шукав суміжні підрозділи, тільки б не встрягати з нами у бій", – зазначає військовий.

У серпні 2024 року розпочався наступ на Курськ. Іван брав участь в операції із захоплення міста Суджа.

"Багато хто критикує цей наступ. Але, на мою думку, якби тоді не провели Курську операцію, росіяни вже були би в Сумах. Їхні резерви могли з’явитися там за одну ніч. Ми набрали трофеїв, полонених для обміну. А ще показали, що вміємо не тільки оборонятися, а й наступати. Причому робити це грамотно, продумувати операції, враховувати недоліки", – вважає захисник.



"Кожна професія у війську важлива"

Порівнюючи війну періоду АТО/ООС із повномасштабною, Іван Сплавник зауважує величезну різницю.

"Мені є з чим порівняти. У 2014 році, якби не волонтери, ми могли втратити країну, – відверто каже військовий. – Пам’ятаю свою першу форму. Пів дня у ній походив, вдома зняв, дивлюся, а я весь зелений, як Халк! Виправ, то вода була така, ніби в неї пів тонни зеленки залили. Пішов на Калинівський ринок, купив собі нормальну. Взуття було набагато гіршої якості, ніж зараз. Та й харчування.

Коли проходив КМБ (курс молодого бійця, зараз БЗВП), за три місяці схуднув на 12 кілограмів. У меню – переважно картопля, перловка (ми її називали "дріб 16"), капуста, риба на парі. Варену ковбасу давали тоді, коли мав приїхати якийсь великий начальник із перевіркою, зазвичай перед Новим роком і на Великдень".

Якщо порівняти з тією їжею, яку дають нашим військовим зараз, то це небо і земля, провадить Іван: "Тепер замість маргарину ми їмо справжнє масло, фрукти, овочі, ковбаси, яйця, йогурти. Спілкувався з бійцями, то багато з них зізнаються, що зараз у війську краще харчуються, ніж удома".

Сучасна українська армія повинна максимально відійти від радянщини, переконаний військовий: "Військовий має займатися виключно своїми обов’язками. Якщо він водій, то їздить, обслуговує техніку, а не фарбує бордюри. На заняттях із тактичної підготовки сидить у класі з конспектом, слухає інструктора, а не замітає плац".

Торік у жовтні Іван Сплавник став начальником рекрутингового центру 82 бригади.

"Погодився на цю посаду, бо хочу повернути довіру до війська, популяризувати нашу бригаду. Вона молода, але дуже потужна. Ми – серед кращих в ЗСУ з артилерії, за кількістю знищених ворожих FPV-дронів. А ще ми піклуємося про свій особовий склад, підтримуємо родини захисників. Це наша сім’я. У нас потужна підготовка, досвідчені інструктори. Це люди, які пройшли всі горнила війни. Вони віддаються повністю, щоби передати свій досвід військовослужбовцям, які тільки прийшли із цивільного життя, – каже військовий і додає:

– Війна змінюється. Колись ми спостерігали за ворогом крізь біноклі – зараз за допомогою дронів. Але щоби цей дрон злетів, ним хтось має керувати. І так у всьому. Тож усі професії в армії важливі. Кожен може прийти й обрати спеціальність, у якій себе бачить".



Читайте новини "МБ" у Google News | Facebook | Telegram | Viber | Instagram