Волонтери з Буковини майже 12 років годують захисників домашніми стравами

Фото: Заставна Онлайн

Уже майже 12 років невтомні трудівники із "Заставнівської волонтерської сотні" допомагають українському війську. За цей час вони передали на передову сотні тонн їжі, нагодували тисячі бійців. Усе домашнє, смачне, приготовлене дбайливими руками буковинських господинь як для рідних.

Як справа розпочиналася та що стільки років дає сили її продовжувати, розповіла "МБ" голова волонтерської організації Марія М’якота, пише molbuk.ua



Улюблені страви – голубці, начинка, риба

"У 2014 році нас було шестеро. Починали з нуля, у нас узагалі нічого не було. Та коли кинули клич у нашому невеличкому містечку, люди відгукнулися настільки, що ми й не сподівалися, – згадує пані Марія. – Наша перша відправка була невеличкою. Але вже скоро масштаби зросли. Дійшло до того, що у 2016 році до Великодня ми приготували 12 тонн їжі. Пекли та варили день і ніч, зарізали одночасно вісім свиней.

На подвір’ї, де це все робилося, ніде було яблуку впасти – стільки людей зібралося. Відправили на фронт чотири буси. А скільки тисяч писанок написали! Цілу ніч пекли їх у печі. Відтоді продовжуємо цю справу. Щоправда, уже не по 12 тонн, а по півтори-дві. Робимо все на совість, як для своїх дітей".



За словами Марії М’якоти, їхня волонтерська сотня почала готувати домашню їжу на фронт чи не першою в Україні. Згодом і в інших селах та містах почали брати з них приклад.

В асортименті сотні кілька десятків домашніх страв: голубці, тушкованка, холодець, квасоля, гречка, варена квашена капуста з м’ясом, баба, начинка, буженина, підчеревина, кров’янка, копчена риба, солодощі та багато іншого.



"Переважно готуємо в печі. Їжа в банках повністю готова, її можна в будь-який момент відкрити, підігріти і їсти. Або навіть і не гріти. Воїнам це дуже зручно, бо вони можуть брати їжу з собою на позиції, – провадить жінка. – Хлопці полюбляють наші начинки з м’ясом із печі. А голубці – це страва, без якої не відбулося жодної відправки. Навіть не знаю, скільки сотень кілограмів чи тонн ми вже їх відправили. Просто крутимо і крутимо їх без упину. Також немає відправок без нашого коропа, який ми навчилися закривати в банках у печі. Заставна – містечко рибне, тож коли місцеві чують, що ми починаємо підготовку, самі привозять рибу".

"Тремо хрін, а очі печуть!"

Часом буває нелегко, зізнається пані Марія. Але думка про те, що воїнам на передовій значно складніше, не дає опустити рук.

"Іноді здається: усе, більше не можемо. Але лунає дзвінок від захисників – і ми знову беремося до роботи. Нас багато хто підтримує. Найбільше долучаються церкви й школа. Та й просто місцеві люди. Коли чують, що готуємося до відправки, приносять хто що може: крупи, борошно, олію, городину. Тож завжди є з чого готувати. Нічого не пропадає, всьому знаходимо застосування.

Робота є завжди: зробили одну, взялися до іншої. Легкої праці нема: кожна вимагає сил, знань, умінь. Ту ж піч запалити, свиню зарізати. За весь період закололи десь понад триста свиней. Одне з найскладніших завдань – зробити цвіклі до м’ясного. Треба почистити, натерти гору хрону. А очі печуть! Цибулю також чистимо мішками. Утім, ми вже звикли", – запевняє пані Марія.

Сотня налічує майже двісті волонтерів. Кожен виконує свою роботу. Одні крутять голубці, інші колють дрова, ріжуть свиней, коптять рибу, печуть солодке, доставляють продукти. Хтось за станом здоров’я чи з інших причин відходить, інші долучаються.

"Наша сотня складається не тільки із заставнівців. Є люди з довколишніх сіл, які приїжджають і працюють від ранку до вечора. Деякі кажуть: "Я іду допомогти чужій дитині, щоби Бог колись допоміг моїй", – каже пані Марія.



Наймолодшому нашому волонтерові було 12 років, коли він вперше долучився до справи.

"Минули роки – і він пішов на війну. Зараз вважається зниклим безвісти... Днями одній із наших волонтерок буде 80 років, але вона щоразу приходить допомагати. Іншій – 86. Кого тільки нема тут: підприємці, вчителі, майстри, вихователі, священники, журналісти, медсестри, працівники банку, інженери. Я, наприклад, працюю заступником директора в місцевому училищі. Волонтеримо у вихідні, вечорами, ночами. Бог дає силу, а люди – підтримку", –розповідає Марія М’якота.



"Хлопцям хочеться домашнього, рідного"

Волонтерка Валентина Янко працює в дитсадку. Доїжджає з іншого села на допомогу сотні.

"У мене й тато ходив. Що жінки робили, те й він. Дочка писанки писала. Деякі запитують: "Ви щось за то маєте?" Але я така людина, що ніколи б чуже не взяла. Для мене важливо дати, а не взяти. А допомагаю тому, що інакше не можу.

От мій кум на війні. Досі все казав, що нічого не треба. А тут подзвонив, що на передовій біда, щось приготуйте. Ми напекли хто що міг: бабу, начинку, рибку копчену. Коли передали кумові те все, він аж заплакав. Воїнам хочеться чогось свого, домашнього, рідного. Ми тут їмо, а там хлопці, бідні, не мають того. Це душу так мучить, що просто не можеш не зробити", – втирає сльози жінка.

У волонтерів немає такого, що передають харчі лише "своїм" бійцям, запевняє пані Валентина. Кому потрібно, тим і везуть. Тож заставнівських страв скуштували воїни на всіх напрямках фронту.

"Від нас на передову буси їдуть запаковані повністю, не залишається вільної шпаринки. А там уже волонтери розвозять по лінії фронту. Нам однаково, кому поїхало – усі воїни наші. Один захисник сказав: "Ми такі були голодні – аж тут ваші квасолі з печі! Досі відчуваю їхній смак! Навіть вдома таких добрих не їв". І скажіть, після цих слів ви зможете не робити? Та ніколи в світі!" – каже жінка.

За роки "Заставнівська сотня" стала справжньою родиною.

"Ми стільки за цей час пройшли, що всього й не перекажеш. Разом і в горі, і в радості!" – усміхається Валентина Янко.



Софія Тілабова – колишня вчителька початкових класів, зараз на пенсії. Жінка приїжджає із сусіднього села на кожну толоку.

"Відчуваю обов’язок і потребу допомагати нашим воїнам. Виконую всіляку чорнову роботу: мию банки, каструлі, парю капусту, чищу цибулю. Ми настільки стали близькими за всі ці роки, що я вже не можу без своєї "Заставнівської сотні". Найбільше мрію дочекатися перемоги України", – каже пані Софія.



Читайте новини "МБ" у Google News | Facebook | Telegram | Viber | Instagram