Подолав 12 тисяч кілометрів: лікар з Чернівців розповів про подорож до Африки на мотоциклі

60-річний отоларинголог з Чернівців В’ячеслав Сучеван здійснив свою мрію – поїздку до Африки на мотоциклі Honda Africa Twin.

Мандрівник стартував шостого вересня, а повернувся додому 26 жовтня, пише molbuk.ua



Подолав майже 12 тисяч кілометрів, проїхавши через Угорщину, Австрію, Іспанію, Португалію та Марокко, перетнувши континент від Карпат до Африки. Повернувся в Україну 26 жовтня



До цього ніколи не їздив на мотоциклі

Чоловік розповів, що, мабуть, переживав кризу середнього віку.

"Коли мені було 53 роки, почався такий стан, що нічого не хотілося", – зізнається він.

Під час поїздки на море автомобілем через Румунію на Трансфагараші він помітив, що близько 80 % транспорту – мотоцикли, причому їхали не молоді, а зрілі люди. До цього до сусідки приїхав знайомий із Канади на мотоциклі, і В’ячеслав побачив його на вулиці Кобилянської серед місцевих мотоциклістів. Саме тоді він зрозумів: "Хочу мотоцикл". До наступного літа вже знав, який саме купить, а у липні 2018 року приїхав у львівський салон, привізши шолом і форму із собою у "кравчучці".

В’ячеслав зізнався, що його повернення після покупки мотоцикла було окремою темою. До того він ніколи не їздив на мотоциклі, а тим паче на такому великому.

"Казав хлопцям із салону: “Можна я у вас тут на майданчику коло зроблю?” Як сів – ледь не упав. Вони зрозуміли, що я "чайник". Домовилися, що коли приїду, обов’язково зателефоную їм. Хвилювалися. Доїхав добре", – розповів він.

Через місяць В’ячеслав поїхав на Трансфагараш, а вже у 2019 році – до Норвегії, на Нордкап. Підготовка до цієї поїздки тривала цілий рік. Рідні хвилювалися, але він наполягав, що мусить здійснити цей маршрут. Подорож тривала 25 днів, за які В’ячеслав проїхав 9 500 кілометрів.

Мрія про Африку

Повернувшись з Норвегії, з Нордкапу – найпівнічнішої точки Європейського континенту, лікар почав замислюватися про найзахіднішу точку Європи, мис Рока в Португалії. Народилася його мрія про поїздку до Марокко.



Перед подорожжю В’ячеслав розрахував, скільки кілометрів доведеться проїхати і яку суму грошей знадобиться. На подорож витратив близько 4 500 євро.

Мотоцикл – як жива душа

Свій мотоцикл лікар любить і після повернення з Африки навіть став перед ним на коліна та поцілував, бо "він – як жива душа". Чоловік згадує, що побував із ним усюди: у горах, у пустелі, перепливав море на поромі.



"Куди б я не поїхав, він завжди на мене чекає, дивиться своїми двома фарами. Кажу: “Ну що, їдемо?” – завів двигун – і поїхали".

Він запевняє, що мотоцикл ніколи не підводив, а в дорозі хвилювався лише про те, щоб той не зламався, щоб його не вкрали й щоб він не потрапив у ДТП, і додає, що готовий хоч завтра вирушати знову.

Про втому

В’ячеслав Сучеван веде суперактивний спосіб життя, тому за фізичну підготовку не хвилювався. Каже, що втома накопичувалася поступово: спочатку був сповнений сил, а вже наступного дня після виїзду проїхав 900 кілометрів без зупинок.

Найважчим для нього став перевал Стельвіо в Італії, який вважають одним із найскладніших. "Дощ періщив, було холодно, навколо — нікого. Туман — ніби хмари проходять крізь тебе. Різкі повороти — боявся впасти", — згадує він. Наступного дня, каже, у нього боліли руки. "Виїхав нагору — там плюс три і сніг. Але з іншого боку перевалу мене вже зустріло сонце".



Серйозним випробуванням стало й Марокко. Чоловік каже, що спека сягала +38, а на дорозі панував повний хаос: ніхто не дотримувався правил дорожнього руху.

"Голова крутилася на всі боки, як GPS-датчик", — додає він.

Про знайомства та зустрічі

Під час подорожі йому часто траплялися привітні люди, і навіть без знання мови вони знаходили спільну мову.



Чоловік пригадує, як у Марокко на митниці через хвилювання забув оформити страховку на мотоцикл.

"Наступного дня в Тетуані мене кинуло в холодний піт, коли я про це згадав. А це ж загрожувало конфіскацією мотоцикла", — зізнається він. Це була субота, він не знав, куди звернутися. Стояв на заправці, коли, як він каже, "за Божим провидінням" під’їхав чоловік. Мандрівник підійшов до нього зі словами: "Help me, please" — і пояснив ситуацію.

Виявилося, що цей чоловік опинився тут випадково, адже живе за 600 кілометрів звідти — у Марракеші. Він провів туриста до потрібної установи, навіть допоміг грошима, коли не вистачило восьми євро. Дізнавшись, що мандрівник повертатиметься через Марракеш, запросив переночувати у себе вдома. "Він виявився досить заможною людиною, в домі працювали слуги. Зустрів мене дуже тепло, смачно нагодували", — розповідає чоловік. На згадку він подарував своєму рятівнику український прапор.

У дорогу він взяв три маленькі українські прапорці. Тепер знає, що два з них залишилися в Марокко — один у Сахарі, в селі Мерзуга, інший — у Марракеші. На прапорцях він написав фломастером: "Україна (Чернівці) – Марокко". Третій привіз додому.

Він згадує й момент, який "ніколи не забуде" — як заблукав у Медіні, старому місті з лабіринтом вузьких вулиць. "Суцільні мури, жодного вікна, машин немає. Повертаю праворуч, ліворуч… і розумію: мені кінець — заблукав", — каже він.

Пройти далі не міг: мотоцикл застряг. Довелося перестрибнути через сидіння назад. Гуркіт налякав місцевих. Ставало спекотніше.

Місцевий чоловік запропонував допомогу.

"У голові були різні думки: а раптом веде в пастку? Але він вивів мене до готелю, який я замовив", — пригадує мандрівник. Він радий, що в паніці забув вимкнути камеру — тепер може сміятися, бо все виглядало "наче у фільмі “Діамантова рука”".

Потім місцевий показав дорогу, якою можна було хоч якось протиснутися, щоб виїхати назад у цивілізовану частину міста. Уже ввечері чоловік тричі пройшов цим маршрутом із камерою, і саме за відеозаписом зорієнтувався, як об’їхати лабіринти.

"Це був жах", — додає він.

Про Сахару та екзотичну їжу

За словами лікаря, Сахара для нього — "наче відкрите море".



Він побував там на екскурсії на верблюдах: "Бархани змінювали один одного, а потім — раз, і перед нами 30 білих шатрів". Увечері, були танці й гра на барабанах біля вогнища. "Я сів на бархан, а зірки — прямо над головою", — згадує він. О п’ятій ранку мандрівники зустрічали схід сонця, а перед ними розкривалася безкрая пустеля. Він набрав у пляшку трохи сахарського піску — "жовтого, наче золото", і тепер зберігає вдома "шматочок Сахари".



Марокканська кухня, каже він, дуже сподобалася. Найбільше запам’ятав "тажин" — рагу з овочів і м’яса з прянощами, різні види хліба, який прийнято вмочувати в оливкову олію, а також традиційний чай із м’ятою. "Цей аромат неповторний. Часто бувало, що в дорозі зранку я вип’ю лише каву — і все. Тож марокканська їжа була для мене справжньою смакотою", — каже він.

Він розповідає, що під час подорожі постійно відчував підтримку України.

"Люди казали: “О, Україна! Путін crazy (божевільний)”", — говорить він. Іноземці з повагою розпитували про ситуацію в Україні, а українці за кордоном — навіть незнайомі — дуже хотіли зустрітися. "Дехто навіть плакав під час зустрічі", — додає мандрівник.

Одного разу на одному з перевалів у Європі він побачив двох чоловіків на мотоциклах із німецькими номерами. "Розмовляють російською. І до мене: “Ты што, с Украiны?” А я думаю: ну все, зараз почнеться…", — розповідає чоловік. Однак усе минуло спокійно: з’ясувалося, що це поволзькі німці, які давно мешкають у Німеччині. Вони почали розпитувати його про подорож, а один із них навіть упізнав його завдяки YouTube. "Каже, що стежив за моєю поїздкою на Нордкап у 2019 році й, керуючись моїми відео, сам з’їздив до Норвегії", — усміхається мандрівник.

Про підтримку

Під час подорожі його дуже підтримували родичі, друзі та колеги. Кілька разів мандрівник зупинявся у рідних, однокласників із Путили та однокурсників. Найбільший сюрприз, за його словами, чекав на кордоні з Румунією.

"Чернівецькі мотоциклісти зустріли мене колоною з 30 мотоциклів. Почали вигукувати: “Ура!” Подарували сертифікат на купівлю заднього колеса, бо моє вже було пробите", — розповідає він.

Такою колоною з прапором вони заїхали до Чернівців. На вулиці Кобилянської друзі організували для нього грандіозну зустріч — з тортом, музикою, колонками та мікрофоном.

Не менш приємним для мандрівника стало те, як його зустріли колеги у Чернівецькій обласній лікарні.

Автор Леся Токарюк

Читайте новини "МБ" у Google News | Facebook | Telegram | Viber | Instagram