Дев’ять місяців - у "лісі чудес": письменник Артур Дронь про свою участь у боях та творчість

Коли почалося повномасштабне вторгнення, Артур Дронь навчався в магістратурі факультету журналістики. Працював у книжковому видавництві та мешкав у гуртожитку. На той час уже видав одну поетичну збірку й розпочав писати студентський роман.

24 лютого перший дзвінок був від матері, за ним – перші сирени. Вже за добу хлопець вирішив вступити до лав ЗСУ.

Своєю історією письменник і ветеран війни поділився з "МБ".

Дев’ять місяців у Серебрянському лісі

Артур пригадує: до військкомату пішов наступного дня, проте потрапив в армію лише за тиждень – через велику кількість добровольців. Він доєднався до створеної у Львові 125-ї бригади, тоді ще територіальної оборони.

З юності любив Книгу Псалмів у Біблії, тож позивним обрав ім’я Давид.

"Мені пощастило самому його вибрати, адже у війську це відбувається по-різному", – усміхається Артур.

Його бойовий шлях проліг через Донецький, Харківський і Запорізький напрямки. Він згадує:

"Найдовше воював на Донеччині. Ми мали позиції в Серебрянському лісі, який ще називають "лісом чудес". Там провели дев’ять місяців і першу на війні зиму. Це був дуже важкий період, який залишив чимало спогадів.

Після цього Харківський напрямок видався полегшенням – улітку 2023 року там ще не було прориву, обстрілів теж було менше. Але вже на початку 2024-го ситуація змінилася, а навесні стався прорив.

На Запоріжжі служив найкоротше, проте саме там отримав поранення. Воно могло стати фатальним, але дякувати Богу, живий".




Після поранення на бійця чекали довгі місяці лікування, а далі – встановлення інвалідності.

Зараз Артуру Дроню 24. Він став ветераном російсько-української війни, навіть не досягнувши призовного віку.

"Важливо не бути байдужими"

Повернення до цивільного життя було поступовим. Згодом Артур почав брати короткі лікарняні відпустки та долучатися до літературних читань.

На питання, як скоротити дистанцію між військовими та цивільними, відповідає:

"Важливо не бути байдужими. Люди мають бути в контексті того, що відбувається. Бо коли військовий бачить, що співрозмовник узагалі не в темі, це одразу вибудовує стіну. Я вже мовчу про тих, хто відкрито розповідає, як відкупився від служби. Це зовсім інша категорія.
Тому головне – зацікавленість. Не кожен боєць готовий говорити, але бачити, що людям не все одно, – важливо всім".

Перший вірш на фронті та студентський роман

Перший вірш на війні, "Трисвяте", Артур написав у березні 2022-го після авіаудару по пологовому будинку в Маріуполі. Потім півроку нічого не писав.

"Це не романтика, як може здатися. Не було так, що я ухилявся від куль і записував рими в блокнот. На позиціях думав лише про роботу, але в голові все одно складалися рядки. А коли випадали вихідні – занотовував у телефон", – розповідає письменн

Він додає, що під час війни у суспільства ще більше зріс інтерес до української культури:

"З’явилося відчуття приналежності. Хочеться бути в цьому, читати, дивитися, писати, спілкуватися".

А про свій студентський роман Артур каже:

"Він уже буде іншим, ніж задумувався. Але я все одно планую його дописати".

"Все тримається на тих, хто нас захищає"

До Чернівців Артур приїхав із презентацією першої прозової книги – "Гемінґвей нічого не знає". Він написав її під час реабілітації, виклавши власний бойовий досвід.

В анотації слово "Любов" написано з великої літери. Автор пояснює:

"Там ще є формулювання про людей великої любові, на яких все тримається. Зараз все тримається на тих, хто нас захищає, очевидно, в цю секунду, в цей день, хтось за нас бореться. Тому так і є насправді: основа усього – любов. В той час, коли ворог нищить нас через ненависть, ми захищаємо тих, кого любимо".

Презентація книги "Гемінґвей нічого не знає" у Чернівцях

У новій книзі Дроня є теза про те, що Ремарк та Гемінґвей втратили актуальність у сучасній російсько-українській війні, адже не стикалися з подібною боротьбою.

"Їхні твори про конфлікти державних лідерів, через які страждали солдати. Натомість ця війна – за існування країни, за право жити. Нас хочуть знищити не через території, а як народ. І з таким досвідом ні Ремарк, ні Гемінґвей не стикалися", – пояснює письменник.

У книзі "Гемінґвей нічого не знає" є епізод, де ліричний герой серед речей окупанта знаходить збірку віршів Сергія Єсеніна. Його автор називає чітким прикладом культурної приналежності.

"Що про цю культуру говорить представник нації, який влаштовує геноцид зі збіркою свого поета в руках? Вони одне ціле.
Культура їхньої пісні, книги, і всього іншого складова тих людей, які відправляють по нас свої ракети. Це факт того, що це не роздільне від них самих. Але це тільки половина питання. Друга частина в тому, що у нас теж є щось своє, з чим ми не роздільні", – підсумовує письменник.



Читайте новини "МБ" у Google News | Facebook | Telegram | Viber | Instagram