Шоу довгоносиків, а не реальна політика
Можливо, багато із читачів пригадують гумористичний серіал "Шоу довгоносиків". Мені не завжди був зрозумілий гумор у цій передачі і вона більше нагадувала жанр - театр абсурду. Сучасна політика дуже вже схожа на цей жанр, особливо, коли спостерігаєш за виступами лідерів держав на Великому тижні Генеральної Асамблеї ООН. Намагатимусь пояснити свою думку. Останні роки спостерігається дуже помітна тенденція, що політики все більше перетворюються на таких собі шоуменів, яких хвилює не стільки реалістичність їх виступів, а медійна привабливість та ефектність проголошених тез. Ніхто із них не переймається надмірною правдивістю чи спроможністю реалізації, а більше реакцією в інформаційному просторі.
Спробую навести декілька конкретних прикладів.
Ось, наприклад, президент Туреччини Ердоган запропонував революційну ідею позбавити права вето постійних членів Ради безпеки ООН. Як круто, тепер ні рашка, ні Китай не зможуть ветувати важливі для нас резолюції, але ж ця палиця із двома кінцями, бо і демократичні держави не зможуть протистояти тим рішенням, які важливі для тоталітарних режимів. Тож руйнується один із важливим стабілізаційних механізмів. Зруйнувати легко, але що постане на його місці?
Ввечері один політик проголошує перемогу, бо нам остаточно підтвердили згоду на надання ліцензії на виробництво ракет для систем Петріот, а вже вранці інший демагог стверджує, що нічого подібного не було. У народі кажуть – не кажи гоп, доки не перескочиш. Щось подібне було і з наданням нам Томагавків. Тож питається, що ми виграємо, коли проголошуємо фальшиву перемогу, а натомість потім сідаємо у калюжу.
Не бачу у цьому здорової логіки, окрім бажання видати бажане за дійсне.
Скільки разів головний довгоносик проголошував, що зупинить війну за 24 години, чи про все із усіма домовився і Україна згодна не бити по НПЗ, і рашка за мир та дружбу, але ж то чиста фантазія. Важко порахувати, скільки разів він перемагав Іран, а той і далі пуляє ракетами та дронами туди, куди хоче. Помпезно підписував мита на торгівлю із багатьма країнами, а потім за кілька тижнів відкликав усі погрози. Створював за великі гроші замість ООН власну Раду миру. Будував неземний рай у секторі Газа у Палестині. У стратегії національної безпеки своєї держави проголошував головним супротивником володаря панд, а потім стелив йому червоні доріжки та мало не пуцував взуття. А які чудові стосунки у нього із Путлером, просто друзяки на все життя, чого вартує маловідомий дух Анкориджа. Але чи можна було сподіватися на щось інше від бізнесмена, який в усьому бачить лише можливість наростити особисті та родинні доходи? Які моральні цінності та релігійні переконання встоять перед спокусою трильйонних прибутків від співпраці із неозорою московією.
Та хіба цьому потрібно дивуватись, адже і наші довгоносики навіть у стані війни займаються особистим збагаченням. Чого лише вартують усі ці антикорупційні викриття останніх місяців. Скажи мені, хто твої друзі і я скажу, хто ти. Тож спробуйте переконати мене, що сучасна політика, то не шоу довгоносиків, от тільки для нас воно не гумористичне, а трагічне.
Читайте новини "МБ" у Google News | Facebook | Telegram | Viber | Instagram
Спробую навести декілька конкретних прикладів.
Ось, наприклад, президент Туреччини Ердоган запропонував революційну ідею позбавити права вето постійних членів Ради безпеки ООН. Як круто, тепер ні рашка, ні Китай не зможуть ветувати важливі для нас резолюції, але ж ця палиця із двома кінцями, бо і демократичні держави не зможуть протистояти тим рішенням, які важливі для тоталітарних режимів. Тож руйнується один із важливим стабілізаційних механізмів. Зруйнувати легко, але що постане на його місці?
Ввечері один політик проголошує перемогу, бо нам остаточно підтвердили згоду на надання ліцензії на виробництво ракет для систем Петріот, а вже вранці інший демагог стверджує, що нічого подібного не було. У народі кажуть – не кажи гоп, доки не перескочиш. Щось подібне було і з наданням нам Томагавків. Тож питається, що ми виграємо, коли проголошуємо фальшиву перемогу, а натомість потім сідаємо у калюжу.
Не бачу у цьому здорової логіки, окрім бажання видати бажане за дійсне.
Скільки разів головний довгоносик проголошував, що зупинить війну за 24 години, чи про все із усіма домовився і Україна згодна не бити по НПЗ, і рашка за мир та дружбу, але ж то чиста фантазія. Важко порахувати, скільки разів він перемагав Іран, а той і далі пуляє ракетами та дронами туди, куди хоче. Помпезно підписував мита на торгівлю із багатьма країнами, а потім за кілька тижнів відкликав усі погрози. Створював за великі гроші замість ООН власну Раду миру. Будував неземний рай у секторі Газа у Палестині. У стратегії національної безпеки своєї держави проголошував головним супротивником володаря панд, а потім стелив йому червоні доріжки та мало не пуцував взуття. А які чудові стосунки у нього із Путлером, просто друзяки на все життя, чого вартує маловідомий дух Анкориджа. Але чи можна було сподіватися на щось інше від бізнесмена, який в усьому бачить лише можливість наростити особисті та родинні доходи? Які моральні цінності та релігійні переконання встоять перед спокусою трильйонних прибутків від співпраці із неозорою московією.
Та хіба цьому потрібно дивуватись, адже і наші довгоносики навіть у стані війни займаються особистим збагаченням. Чого лише вартують усі ці антикорупційні викриття останніх місяців. Скажи мені, хто твої друзі і я скажу, хто ти. Тож спробуйте переконати мене, що сучасна політика, то не шоу довгоносиків, от тільки для нас воно не гумористичне, а трагічне.
Читайте новини "МБ" у Google News | Facebook | Telegram | Viber | Instagram
Повернутися назад