Про мрії «п’ятої колони» Блог Ярослава Волощука
Тиждень тому повертався із роботи вулицею Сторожинецькою. На автобусній зупинці сиділа жінка за 50 років із рудим волоссям у коричневій шубі та голосно розмовляла чи то сама із собою, чи до мене.
Спочатку спробувала розжитися сигареткою, але оскільки я відповів, що не палю, то продовжила свій чи то монолог, чи діалог не вельми літературною російською мовою. Намагався максимально не звертати на неї уваги, та все ж мимоволі був змушений вислуховувати її спіч. У ньому переважно йшлося про ненаситних буржуїв, які набудували хороми, їздять на дорогих автівках, розбудовують по всій Сторожинецькій дев’ятиповерхівки і не дають жити. Та втішала вона себе тим, що все це незабаром скінчиться, бо прийде Путін і наведе порядок.
До чого я все веду? Зрозуміло, що згадана мною пані є яскравою прихильницею "русского міра". Подібних до неї мені і раніше доводилось зустрічати, оскільки їх тут, на Буковині, та й по всій Україні є певна частина.
Як, власне, із цим боротися? Готових рецептів немає, але історичний досвід інших держав підказує, що в часи військових дій країна повинна бути спроможна себе захищати від колаборантів чи адептів відродження Російської імперії. Тож не випадково британська розвідка наголошує, що Москва намагатиметься розхитати ситуацію в Україні і привести до влади проросійські політичні сили. Ми ж повинні працювати на випередження. Ідеально було б переглянути закон про громадянство України і перед загрозою окупації позбавити окремі категорії виборчого права. Не знаєш мови та історії – маєш право на проживання, але не маєш права обирати представників до Верховної Ради.
Або дати в рамках програми ООН матеріальну підтримку тим фанатам Путіна, хто не уявляє свого життя без його "мудрого" керівництва. Нехай розбудовують свій рай у Росії. Вона величезна, для всіх вистачить місця у Сибіру чи на Далекому Сході.
Буковинці ж добре пам’ятають , що приносять із собою російські визволителі: відберуть землю, майно, пограбують житло. Це відчули на собі вже і нинішні переселенці із Донбасу чи Криму, коли у них "віджимали" нерухомість, бізнес. Тож ховати голову в пісок та ігнорувати питання наявності у нас "п’ятої колони" Москви ми просто не маємо права.
Спочатку спробувала розжитися сигареткою, але оскільки я відповів, що не палю, то продовжила свій чи то монолог, чи діалог не вельми літературною російською мовою. Намагався максимально не звертати на неї уваги, та все ж мимоволі був змушений вислуховувати її спіч. У ньому переважно йшлося про ненаситних буржуїв, які набудували хороми, їздять на дорогих автівках, розбудовують по всій Сторожинецькій дев’ятиповерхівки і не дають жити. Та втішала вона себе тим, що все це незабаром скінчиться, бо прийде Путін і наведе порядок.
До чого я все веду? Зрозуміло, що згадана мною пані є яскравою прихильницею "русского міра". Подібних до неї мені і раніше доводилось зустрічати, оскільки їх тут, на Буковині, та й по всій Україні є певна частина.
Як, власне, із цим боротися? Готових рецептів немає, але історичний досвід інших держав підказує, що в часи військових дій країна повинна бути спроможна себе захищати від колаборантів чи адептів відродження Російської імперії. Тож не випадково британська розвідка наголошує, що Москва намагатиметься розхитати ситуацію в Україні і привести до влади проросійські політичні сили. Ми ж повинні працювати на випередження. Ідеально було б переглянути закон про громадянство України і перед загрозою окупації позбавити окремі категорії виборчого права. Не знаєш мови та історії – маєш право на проживання, але не маєш права обирати представників до Верховної Ради.
Або дати в рамках програми ООН матеріальну підтримку тим фанатам Путіна, хто не уявляє свого життя без його "мудрого" керівництва. Нехай розбудовують свій рай у Росії. Вона величезна, для всіх вистачить місця у Сибіру чи на Далекому Сході.
Буковинці ж добре пам’ятають , що приносять із собою російські визволителі: відберуть землю, майно, пограбують житло. Це відчули на собі вже і нинішні переселенці із Донбасу чи Криму, коли у них "віджимали" нерухомість, бізнес. Тож ховати голову в пісок та ігнорувати питання наявності у нас "п’ятої колони" Москви ми просто не маємо права.
Повернутися назад