Про тих, хто розбудив націю

Микола Тимошик, професор, доктор філологічних наук

Коротко 10 штрихів-вражень очевидця-киянина від концерту у Чернівецькій філармонії імені Д. Гнатюка з нагоди 60-річчя легендарного ансамблю "Смерічка".

1. На небуденність дійства вказують такі факти:

- квитки на єдиний (на жаль) концерт, незважаючи на немалу ціну, були розпродані враз;
- багато охочих потрапити на концерт питали про зайвий квиток ще за квартал до філармонії;
- у залі панувала осібна атмосфера: щирі обійми, голосні спогади, сльози, багато прийшли у вишиванках.

2. Феномен вижницько-чернівецької "Смерічки" виходить далеко за межі суто культурологічного тлумачення. Пора знівелювати поширену в ЗМІ тезу про те, що йдеться, мовляв, про виняткову роль цього ВІА в подальшому розвитку української пісні, ствердженні нового стилю в тогочасній радянській естраді, повернення до народних витоків.…

Беремо масштабніше! Означена з Неба місія "Смерічки" полягає в іншому. Вона збудила цілу українську Націю (!!!) – знекровлену страхіттями сталінських репресій, голодомів, масштабним знищенням українського селянства, національно свідомої інтелігенції, національної церкви.
Здавалося б, після розгрому вільнодумного шістдесятництва, в час форсованого формування кремлівськими ідеологами штучно вигаданої спільноти "радянський народ", домінування в усіх сферах суспільного і громадського життя російської мови, – захищати і промоціювати українське в Україні було вже нікому. Ось тут і з’являється "Смерічка" з Буковини.

3. Про всесоюзні масштаби "заразної" і "небезпечної" для ляльководів тоталітарної системи моди на пісні "Смерічки" засвідчую тут промовистим спогадом моєї київської студентської пори.

Вересень 1976-го. Афіші про концерт "Смерічки" в популярному на ту пору Зеленому (літньому) театрі київської ВДНГ України викликав небувалий ажіотаж передусім серед столичної робітничої та студентської молоді. У сусідньому із ВДНГ студмістечку Шевченкового університету, де було понад 20 гуртожитків, "Червона рута", "Водограй", "Мила моя", "Сніжинки падають" вже пару літ, як витіснили з численних магнітофонів студентів-іноземців пісні грека Деміуса Руссоса, француза Джо Дассена, британських "Бітлзів", шведської "Абби". Квитки на "Смерічку" розхапали за пару годин. Тисячний натовп молоді вирішив брати Зелений театр… штурмом. В числі тих "штурмовиків" був і автор цих рядків. Натиск був настільки сильним, що одна із стін літнього театру… завалилася. Благо, обійшлося тоді без покалічень. Концерт звісно відмінили. А дещо пізніше "Смерічка" виступала в палаці "Україна" трьома концертами поспіль.

4. Варто привітати вдалий мультимедійний супровід дійства: відеозаписи фрагментів трансляції у вересні 1970 року з Театральної площі Чернівців на весь колишній СРСР "Червоної рути" - нетлінного шедевру Володимира Івасюка у виконанні першого складу "Смерічки". Із цікавістю сприймалися записані заздалегідь звернення до учасників цього концерту від колишніх співаків ВІА, яких доля закинула далеко від України. Зосібно з Америки, Канади, Аргентини. Прозвучали у запису і спогади про перші кроки "Смерічки" в рідним краї від Василя Зінкевича, Віктора Морозова… І все це – на фоні двох карпатських хребтів у казковому неоновому освітленні.

5. Сюрпризною фішкою дійства була перфектно втілена ідея зібрати перші склади "Смерічки" вижницької і початкової чернівецької епохи її буття. У залі перед сценою для них спеціяально обладнали підвищений подіум, спрямували на них освітлювачі, телекамери й мікрофони. Публіка ахнула від несподіванки, коли побачила їх усіх разом. Живі легенди Буковини! З поміж таких - Марічка Наголюк, Стела Фрунзе, Одарка Джурумія, Зоя Маслова-Якубовська, Марія Ісак, Нелла Труфін, Галина Мокрецова, Микола Григорович, Василь Гнатюк, Мирослава Єжиленко, Павло і Світлана Дворські, Олександр Сальников, Василь Васкан, Богдан Гнатчук, Анна Ковальчук-Буриленко, Анастасія Цурканович, Станіслав Марцинішин, Василь Кошман…

6. Кожен із цих легендарних співаків чи музикантів удостоївся чести сказати про своє головне в мікрофон для завороженої зали. Як вони говорили! Як іскрилися їхні очі! Які прекрасні приклади, факти, епізоди вони бережно виносили на люди із чистих скринь пам’яти своєї молодости… Наскільки красиво і переконливо вони дякували долі за честь нести ту свою велику місію.
7. Як у калейдоскопі, на сцені змінювалися номери. Зала намагнічувалася осібними виступами артистів різних поколінь, які так чи так мали стосунок до продовження буття "Смерічки" в новітній епосі: Василь Данилюк, Назар Савко, Лілія Тарасова, Мар’яна Українець. Та найбільшу амплітуду емоцій у залі викликали номери, які виконував воістину народний Павло Дворський зі своїми синами-артистами Павлом і В’ячеславом. Бурю емоцій породила легендарна "Смерекова хата" та низка інших популярних і тоді, й тепер пісень.

А тепер три штрихи із розділу "але", "проте".

8. Якимось неприроднім, і я б сказав, совковим, на цьому перенасиченому сильними емоціями концерті сприймалася немала за розміром текстова "папочка" ведучої, в яку вона весь час заглядала й говорила по-писаному і яка мало не зовсім затуляла її обличчя. Навіть тоді, коли підходила з мікрофоном для інтерв’ю з першими учасниками "Смерічки". Та й мовців сковувала та писана академічність.

9. "Вибивали з колії" різкі обриви з нарізок густо закроєних у сценарії відеорядів – на пів реченні, а то й на пів слові. Не обійшлося й без повторів деяких відео. Отож, режисерська робота дещо кульгала.

10. Залишається шкодувати, що таке неповторне всеукраїнське дійство з нагоди славного ювілею "Смерічки" відбулося без участи талановитих дітей Назарія Яремчука. Адже без нього, без його божественного голосу, постави, харизми, краси неможливо уявити саму "Смерічку". Виходить, що й цей захід на пошану в тім числі і їхнього батька проігнорували Яремчуки-молодші – Дмитро, Назарій та Марічка.

Організатори цього концерту, певне, так і не знайшли підходів, засобів, зусиль, щоб переконати цих уже давно дорослих і самостійних особистостей у важливій потрібности вийти разом у такий концерт на головну сцену рідного краю, яка дала їм крила.