Кілька слів про ордени та образи
Загострення польсько-українських відносин абсолютно закономірне. Навіть дивно, що так довго трималися.
Вперше ми з колегами зауважили таку імовірність ще у 2015 році - у Перемишлі на кожному кроці звучала українська мова. Від звичайних перехожих до студентів, які заполонили місцеві навчальні заклади. Ми тоді пожартували, що українці повертають давній ландшафт колишнім містам Галицького королівства. Але відразу ж передбачили, що це буде мати зворотній ефект - поляки ніколи цього не дозволять. Ніколи. Ми так вважали тоді.
Поки Україна була слабкою державою, Польща була нашим адвокатом у Європі. В умовах початку відкритої російської агресії українці отримали максимальну підтримку. Але разом з тим вони стали вагомою частиною польського суспільства та, що особливо важливо, польської економіки.
Станом на 2026 рік населення Польщі - близько 38 млн. Як і у Східній Європі, тут спостерігається відтік молоді, а старіння населення б'є усі рекорди.
І ось тут варто зупинитися на ролі українців - 1,5 млн офіційно мешкає, як правило, у містах. Це молоді люди, освічені, енергійні та працьовиті. Тут вони народжують дітей, створюють та розвивають бізнес, працюють та платять податки, купують нерухомість та планують своє майбутнє. До цього додаймо, що по завершенню війни сюди неодмінно спрямується ще одна хвиля молодих чоловіків. Уявили? Чи це вирішує демографічну проблему Польщі? Ну питання риторичне. А політичну?
Ось тут криється основна небезпека. Україна отримає надзвичайно потужну діаспору в Польщі, яка буде впливати на внутрішню та, що дуже важливо, зовнішню політику. В умовах, коли наша держава уже всередині євроінтеграційного процесу, Польща неодмінно буде чинити серйозні перешкоди, бо загострюється конкуренція на усіх напрямках. Це закономірно. Усі нові члени ЄС стикаються з шаленим опором старої Європи. Як колись Польща проходила крізь "верблюже вушко" перепон з боку Німеччини, так тепер наші сусіди будуть вибудовувати барикади проти України. Ми повинні бути до цього готові. Кожен захищає своє.
Але тут йдеться про народ, який пройшов дві революції та велику війну. Можемо змоделювати ситуацію, коли українці збираються на свій майдан у Варшаві й вимагають від польського сейму прийняти вигідні для України умови вступу до ЄС. Чи таке можливе? Думаю, що ні. Але попробуйте переконати в цьому польських урядовців....
Страхіття Наливайківщини, Хмельниччини, Коліївщини, Бандерівщини буде знову і знову вирішувати долю українсько-польських стосунків. Тому Польський уряд вибирає радикальний шлях - українці в Польщі повинні стати поляками. А щоб спростити питання вибору ідентичності використовується маркер Тризубу, синьо-жовтого стягу, Бандери та УПА. Не буде цього, знайдуть інші.
Наша спільна історія може запропонувати безліч кривавих сюжетів. І природно, що багато українських родин будуть намагатися надати своїм дітям захист у вигляді польськості. Ніхто не відміняв "ідейний рух населення". Чи це врятує Польщу від українців? Думаю, що ні. Завжди знайдуться затяті борці за свою мовно-культурну ідентичність. Теорія великих чисел, знаєте, завжди підтверджується очікуваними результатами.
Може краще пошукати історію спільної боротьби? Спільних успіхів? Спільного болю? Вони теж є! Коли говоримо про Катиньську трагедію 1940 року, чи згадуємо, що серед розстріляних офіцерів були українці, які поклали свої життя за Річ Посполиту?
Сьогоднішня ситуація - виклик для обидвох народів. Але ми маємо з гідністю пройти цю чергову геополітичну пастку.
З хорошого. Поляки першими визнали незалежність України у 1991 році. Розірвали коло старих історичних образ. Дякуємо і пам'ятаємо.
У 2025 році поляки першими відчули, що Україна переможе Росію у страшній війні і пішли захищати свої кордони. Тоді зерном. Зараз історичними кривдами. Розуміємо, але не підтримуємо. Тому орден поїхав до свого господаря.
Чекаємо повідомлення з "Нової пошти" про дві посилки з Варшави, бо президент Зеленський теж нагороджував польських високих урядовців українськими орденами… Не конструктивно, звісно, але симптоматично.
Колись мала чудове спілкування з польським колегою. На емоційній хвилі він вигукнув, що Україна і Польща мали усі шанси пройти довгий історичний шлях спільно в повному порозумінню, якби не "ваш Хмельницький". Я йому відповіла, що насправді це був "ваш Хмельницький". Він у задумі поїхав до Варшави.
Ну що, брати-поляки, будемо знову рвати історичні сорочки, чи все таки шукати спільний брід у цій шаленій геополітичній річці, щоб побачити світлу перспективу для обох народів?
Вперше ми з колегами зауважили таку імовірність ще у 2015 році - у Перемишлі на кожному кроці звучала українська мова. Від звичайних перехожих до студентів, які заполонили місцеві навчальні заклади. Ми тоді пожартували, що українці повертають давній ландшафт колишнім містам Галицького королівства. Але відразу ж передбачили, що це буде мати зворотній ефект - поляки ніколи цього не дозволять. Ніколи. Ми так вважали тоді.
Поки Україна була слабкою державою, Польща була нашим адвокатом у Європі. В умовах початку відкритої російської агресії українці отримали максимальну підтримку. Але разом з тим вони стали вагомою частиною польського суспільства та, що особливо важливо, польської економіки.
Станом на 2026 рік населення Польщі - близько 38 млн. Як і у Східній Європі, тут спостерігається відтік молоді, а старіння населення б'є усі рекорди.
І ось тут варто зупинитися на ролі українців - 1,5 млн офіційно мешкає, як правило, у містах. Це молоді люди, освічені, енергійні та працьовиті. Тут вони народжують дітей, створюють та розвивають бізнес, працюють та платять податки, купують нерухомість та планують своє майбутнє. До цього додаймо, що по завершенню війни сюди неодмінно спрямується ще одна хвиля молодих чоловіків. Уявили? Чи це вирішує демографічну проблему Польщі? Ну питання риторичне. А політичну?
Ось тут криється основна небезпека. Україна отримає надзвичайно потужну діаспору в Польщі, яка буде впливати на внутрішню та, що дуже важливо, зовнішню політику. В умовах, коли наша держава уже всередині євроінтеграційного процесу, Польща неодмінно буде чинити серйозні перешкоди, бо загострюється конкуренція на усіх напрямках. Це закономірно. Усі нові члени ЄС стикаються з шаленим опором старої Європи. Як колись Польща проходила крізь "верблюже вушко" перепон з боку Німеччини, так тепер наші сусіди будуть вибудовувати барикади проти України. Ми повинні бути до цього готові. Кожен захищає своє.
Але тут йдеться про народ, який пройшов дві революції та велику війну. Можемо змоделювати ситуацію, коли українці збираються на свій майдан у Варшаві й вимагають від польського сейму прийняти вигідні для України умови вступу до ЄС. Чи таке можливе? Думаю, що ні. Але попробуйте переконати в цьому польських урядовців....
Страхіття Наливайківщини, Хмельниччини, Коліївщини, Бандерівщини буде знову і знову вирішувати долю українсько-польських стосунків. Тому Польський уряд вибирає радикальний шлях - українці в Польщі повинні стати поляками. А щоб спростити питання вибору ідентичності використовується маркер Тризубу, синьо-жовтого стягу, Бандери та УПА. Не буде цього, знайдуть інші.
Наша спільна історія може запропонувати безліч кривавих сюжетів. І природно, що багато українських родин будуть намагатися надати своїм дітям захист у вигляді польськості. Ніхто не відміняв "ідейний рух населення". Чи це врятує Польщу від українців? Думаю, що ні. Завжди знайдуться затяті борці за свою мовно-культурну ідентичність. Теорія великих чисел, знаєте, завжди підтверджується очікуваними результатами.
Може краще пошукати історію спільної боротьби? Спільних успіхів? Спільного болю? Вони теж є! Коли говоримо про Катиньську трагедію 1940 року, чи згадуємо, що серед розстріляних офіцерів були українці, які поклали свої життя за Річ Посполиту?
Сьогоднішня ситуація - виклик для обидвох народів. Але ми маємо з гідністю пройти цю чергову геополітичну пастку.
З хорошого. Поляки першими визнали незалежність України у 1991 році. Розірвали коло старих історичних образ. Дякуємо і пам'ятаємо.
У 2025 році поляки першими відчули, що Україна переможе Росію у страшній війні і пішли захищати свої кордони. Тоді зерном. Зараз історичними кривдами. Розуміємо, але не підтримуємо. Тому орден поїхав до свого господаря.
Чекаємо повідомлення з "Нової пошти" про дві посилки з Варшави, бо президент Зеленський теж нагороджував польських високих урядовців українськими орденами… Не конструктивно, звісно, але симптоматично.
Колись мала чудове спілкування з польським колегою. На емоційній хвилі він вигукнув, що Україна і Польща мали усі шанси пройти довгий історичний шлях спільно в повному порозумінню, якби не "ваш Хмельницький". Я йому відповіла, що насправді це був "ваш Хмельницький". Він у задумі поїхав до Варшави.
Ну що, брати-поляки, будемо знову рвати історичні сорочки, чи все таки шукати спільний брід у цій шаленій геополітичній річці, щоб побачити світлу перспективу для обох народів?
Повернутися назад