Майже п’ять годин писанкарка із Заставни Лідія Остапченко проводила у четвер безкоштовний майстер-клас просто на вулиці – біля Краєзнавчого музею, що на вулиці О. Кобилянської. Усі охочі навчалися писати Великодні писанки. Можна було також придбати готові писанки по 10-15 гривень.

Біля майстрині зупинялися перехожі та із захопленням спостерігали за процесом творення писанки. Дехто брав у руки писачок і сам пробував виводити різні орнаменти. Майстриня принесла із собою все необхідне: курячі яйця, свічку, харчові фарби. "Хочу, щоби в кожній хаті писали писанки і щоби кожна жінка вміла це робити, – висловила бажання Лідія Остапченко. – Писанка – це домашній оберіг, тому має бути в кожній оселі".

"Вмиваюся у воді з писанками, щоби бути гарною"

– Дуже хочу навчитися писати писанки, – сказала трирічна Настуся, яка довго стояла біля писанкарки. – Моя бабуся вміє це робити й обіцяла, що, коли я трохи підросту, навчить мене. На Великдень ми з мамою й татом їдемо в село, йдемо до церкви святити паску. У мене є маленький кошичок. Щороку бабуся дарує мені писанку і каже, щоби я її зберігала, бо вона принесе мені щастя. А ще каже, щоби я поклала освячену писанку у воду, а потім вмилася нею. Тоді я буду дуже гарною.

– Писанки пишу сам уже багато років, – зізнався 72-річний Василь Дмитрович, роздивляючись писанки Лідії Остапченко. – Навчився у своєї прабабусі. На цей Великдень теж буду писати для дітей та внуків. Також даруватиму сусідам та знайомим.

Писанковий знак – на американському доларі

Лідія Остапченко – колишній журналіст. У 40 років тяжко захворіла й отримала групу інвалідності. "Довелося багато часу проводити вдома, тому треба було знайти для себе якесь заняття, – пригадує жінка. – Навчилася шити, в’язати, робити прикраси з бісеру та писати писанки. Це допомогло мені видужати. У мене зберігається писанка, яку моя бабуся подарувала мамі. Їй уже понад 40 років. Дитинство я провела у Ворохті, що на Івано-Франківщині. Шестирічним дівчам могла годинами спостерігати, як моя сусідка писала писанки. Це захоплення я зберегла на все життя".

Лідія Іванівна принесла із собою 200 писанок, які написала разом із невісткою Надією. "За своє життя створила декілька сотень писанок, – запевняє майстриня. – Найкращі передала Краєзнавчому музею у Чернівцях. Там їх можуть побачити багато людей".
Пані Лідія показує писанки і розповідає: "Солярні знаки на писанці дуже давні – ще дохристиянські. Люди вважали, що вони мають магічну силу. Кожен із них має символічне значення. Наприклад, безкінечник – це вічність життя та безсмертя людської душі. Він захищає від усього поганого. Тому в хаті обов’язково має бути писанка з безкінечником. Писанки бувають чоловічі та жіночі. На чоловічій зображують гілочку дуба. Вона символізує довговічність чоловічої сили. Жіночі – це зірка або "Берегиня". Є писанки, які оберігають дітей або сприяють щасливому заміжжю. А цей знак вічності, який здавна зображують на буковинських писанках, можна побачити на американському доларі (у формі S). Навіть не знаю, хто в кого вкрав (сміється, – авт.). А ці баранячі ріжки знаменують достаток. Тому що вівця колись і годувала, і одягала всю сім’ю. На писанці зображають і бджолині соти, і грабельки, і вербові гілки, і виноград, і квіточки. Але всі знаки обов’язково повинні бути повернені за сонцем".

– Мама навчила мене писати писанки, за що я їй дуже вдячна, – розповідає невістка майстрині Надія. – Перед Великоднем сідаємо вдвох і пишемо. За роботою відчуваю велику радість та душевний спокій. При цьому забуваю про все на світі.

– Колись писанки писали в Чистий четвер, – каже пані Лідія. – Жінки милися, одягали білі сорочки, молилися – і лише після цього починали писати писанки. Щоби бути вродливими, дівчата вмивалися у воді з освяченими писанками. Шкаралупу писанок не можна викидати. Її слід закопувати на городі, бажано на межі. 
Надія БУДНА